Холістична медицина у Львові
Я К   П Р А В И Л Ь Н О   Х В О Р І Т И
Випуск 02
Лікар лікує

"Той хто скоїв гріх перед Творцем,
нехай потрапить в руки до лікаря..."
Сірах 38:15

"Medicus amicus et servis in sanorum –
Лікар друг і слуга хворого"
Гіпократ

Больной нуждается в уходе врача...
И чем дальше уйдет врач, тем лучше!
Російський жарт
(на українську не перекладається)

Поговоримо про взаємовідносини лікар - хворий. А вони, як видно з наведених епіграфів, не прості і неоднозначні
У минулі часи лікар був один на всі хвороби і його задачею було лікування людини в цілому. У подальшому, по мірі розвитку медичної науки, збільшенню і ускладненню медичних знань, у лікарській професії з'явилася вузька спеціалізація.
Сучасна медицина нараховує десятки лікарських спеціальностей, які можна класифікувати в залежності від роду їх занять і спеціалізації.

  • Спеціалізація за об'єктом діяльності: педіатри – займаються дітьми, терапевти - дорослими, гінекологи - жінками, андрологи - чоловіками.
  • Спеціалізація за системами людського організму: невропатологія (неврологія) - нервова система; ендокринологія - залози внутрішньої секреції; гінекологія, урологія, сексологія - сечостатева сфера; кардіологія - серцево-судинна система; гастроентерологія - шлунково-кишковий тракт; пульмонологія - дихальна система; імунологія - імунна система.
  • Спеціалізація за органами і частинами людського організму: стоматологія - ротова порожнина і зуби, отоларингологія - вухо, горло, ніс; офтальмологія - очі; дерматологія - шкіра.
  • З'явилися лікарські спеціальності, що займаються окремими захворюваннями: онкологія, ревматологія, фтизіатрія, травматологія...
  • Лікарські спеціальності, що займаються хворими на певному етапі хвороби: фізіотерапевти, лікарі ЛФК (лікувальної фізкультури), лікарі-реабілітологи... Спеціальності, що займаються окремими видами лікування: хіміотерапевти, голкотерапевти, інформотерапевти... І це далеко не повний перелік лікувальних спеціальностей.

На допомогу цієї армії фахівців лікувальників приходять лікарі діагностичного профілю: рентгенологи, фахівці ультразвукової діагностики, лікарі функціональної діагностики, лікарі-ендоскопісти, лікарі-фолісти тощо, і все це підкріплено потужною сучасною матеріально-технічною базою.

У протилежність тенденції до вузької спеціалізації, виникла необхідність повернення до холістичного або цілісного підходу в медицині. З'явилися сімейні лікарі, а також відновився інтерес до традиційних (нетрадиційних) і народних медичних систем, наприклад, в Україні з'явилася така лікарська спеціальність як лікар з народної та нетрадиційної медицини.

І нарешті з'явився розділ в медицині, що займається не хворобами і не хворим організмом, а індивідуальним здоров'ям індивідуума. Це медична валеологія і відповідна до цього розділу лікарська спеціальність – лікар-валеолог (в Україні лікар-санолог).

Сучасна медицина представлена трьома основними напрямами:

  • Традиційна хіміко-фармацевтична медицина.
  • Технічна, механічна, реконструктивна медицина.
  • Холістична медицина.


Прийнято вважати, що традиційна хіміко-фармацевтична медицина особливе значення і перевагу має при лікуванні гострих захворювань. Методи лікування, що використовуються при такому підході, в основному скеровані на знищення симптомів захворювання, вони орієнтовані на статистично здійсненні, лінійно-залежні події і, відповідно до цього, моделі захворювань, що розробляються по статистичних мірках, підходять для групи пацієнтів з певним діагнозом, але при цьому втрачаються індивідуальні характеристики окремих випадків. Відповідно призначене за груповими мірками лікування може в даному конкретному випадку бути не тільки неефективним, але й шкідливим.

Технічна, механічна, реконструктивна медицина включає в себе технічні, хірургічні і реконструктивні методи, направлені на знищення джерел хвороби в організмі (наприклад видалення пухлини або пошкодженої тканини, відновлення дефекту тощо). Цей напрям використовується у пацієнтів, що знаходяться на хірургічній стадії того або іншого захворювання, коли інші методи лікування вичерпали свої можливості або внаслідок тих або інших причин не можуть бути використані.

Вузька спеціалізація більш характерна саме для цих двох медичних напрямів.

Лікар Томас Гатхейл, професор психіатрії Гарвардського медичного інституту говорить наступне: ".. Ми продовжуємо жити в епоху розбіжностей і сектантства, що надалі посилюються. Серед цілительських мистецтв розмаїття теорій і практик майже таке ж велике, як і та жовчність, з якою ставляться один до одного представники окремих шкіл. Найбільш помітними є відмінності між "фізичними" областями медицини – терапією, хірургією і т.д. – і такою галуззю, як психіатрія...
Замість того щоб сприяти фрагментації причин і симптомів захворювань, чи не краще було б пошукати шляхи наведення мостів між окремими областями людського досвіду, знань і концептуалізацій?"

Саме таким наведенням мостів і займається Холістична медицина, яка надає особливе значення терапевтичним зусиллям по підтримці або збудженню в організмі хворого реакцій самозцілення або створенню умов необхідних для прояву таких реакцій. Холістична медицина представлена сьогодні такими її розділами як традиційна китайська медицина, натуропатія, гомеопатія, антропософська медицина, гомотоксикологія, фітотерапія, народна і нетрадиційна медицина як науковий напрям, медична валеологія, психотерапія. Ці напрями медицини характеризуються індивідуальним підходом до кожного пацієнта і більш успішно справляються з хронічними хворими.

Три названих вище напрями медицини взаємопов'язані і мають загальні області застосування. Лікар повинен приймати їх до уваги як засоби діагностики і лікування у кожному окремому випадку.

Основною метою медицини є лікування хворого. При цьому існує два варіанти дій:

    • дія проти симптомів захворювання;
    • дія на благо організму.

Більшість лікувальних методів наукової медицини нашого часу орієнтована не на щадіння, підтримку функцій, а на придушення небажаних реакцій. Найвірогідніше, саме це є причиною зростання захворюваності, особливо на хронічні хвороби. Сьогодні любий гострий стан - головний біль, локальні болі, підвищення температури, підвищення або пониження артеріального тиску, понос, закреп тощо – стараються негайно вилікувати прийомом тих або інших ліків навіть не намагаючись розібратися в причинах виникнення і оцінити суть цього стану. Як результат - симптом знімається, а причина, що породила цей симптом починає діяти на більш глибокому рівні, і якщо така ситуація повторюється регулярно, в організмі нагромаджуються зміни, які згодом приводять до розвитку різних хронічних процесів.

Дія на благо представлена двома можливими варіантами впливу на організм: замісна і регуляторна терапія.

Замісна терапія - це спроби компенсувати недостатність матеріальних і динамічних компонентів функціонального біологічного ланцюжка, при цьому постачання організму чинниками відповідними цим бракуючим ланками повинно дати йому можливість відновити необхідні функції. Прикладом може бути вітамінотерапія, ферментна терапія, інсулінотерапія, тощо

Регулююча терапія стимулює і нормалізує захисні сили самого організму, її зусилля можна звести до трьох категорій: функціональному щадінню хворого, підтримці функцій і тренуванню. У залежності від ситуації доцільне те або інше. Щадіння і підтримка функцій досягається переважно за допомогою догляду і лікувальних заходів. Задача тренування - поліпшити саморегуляцію організму в процесі реакції на подразнення. Будь-який вигляд терапії повинен сприяти підвищенню функціональної здатності організму в процесі тренування. Регулююча терапія використовує фізичні, матеріальні і психологічні процедури і включає в себе наступні форми:

    • фізична терапія; фізіотерапія;
    • методи поліпшення фізичного стану;
    • акупунктура (голковколювання);
    • мовна терапія;
    • лікувальна їзда верхи;
    • лікувальне плавання;
    • біорезонансна терапія;
    • магнітотерапія;
    • лікувальна ритміка (антропософська медицина);
    • музична терапія;
    • малювання і колірна терапія;
    • гомеопатична терапія;
    • антигомотоксична терапія;
    • макроекологічна терапія;
    • корегування способу життя;
    • корегування дієти...

Особисто я вважаю, що три останніх форми регулюючої терапії є основними при її проведенні, і найбільш важливим при цьому є свідоме відношення пацієнта до процесу зцілення.

Для перших двох напрямів медицини основною метою є боротьба з хворобою, і ця боротьба зводиться головним чином до боротьби з симптомами хвороби і в меншій мірі до використання замісної і особливо регулюючої терапії. Відношення лікаря до пацієнта є імперативно-директивним: лікар сказав - пацієнт повинен беззаперечно виконувати всі розпорядження.

Холістична медицина передбачає насамперед і в основному використання замісної і регуляторної терапії спрямованої на підтримку і регулювання природних процесів в організмі хворого, сприяючих зціленню. Її методи є менш директивними, більш рекомендаційними і передбачають більшу відповідальність з боку пацієнта.

Чим більш вузьким фахівцем є лікар, тим, як правило, більшу перевагу він віддає традиційній хіміко-фармацевтичній терапії, хоч використання вузьким спеціалістом холістичного підходу в лікуванні пацієнта не тільки можливе, але навіть бажане. Але це вимагає від лікаря глибоких знань не лише в рамках свого фаху, але і відносно усього людського організму, а також відхід від стереотипів і стандартів. А це в наш бурхливий час, коли інформаційний прес буквально роздавлює, не просто – набагато легше діяти за схемою.

Темпи глобальних змін в сучасному світі настільки стрімкі, що людина насилу пристосовується до умов життя, які постійно змінюються. Як наслідок, змінюється характер захворювань, що розвиваються у сучасної людини. Якщо в минулому людство страждало від інфекційних хвороб, то в наш час набули широкого поширення хронічні неінфекційні захворювання, з'явилися нові інфекційні захворювання (СНІД, лихоманка Ебола, атипова пневмонія) проти яких на сьогодні навіть не існує адекватного лікування. Але найбільш великою проблемою є так звані полісиндромні стани, коли різні фахівці вузького профілю тому ж самому пацієнту встановлюють "свій" діагноз і призначають відповідне щодо їх фаху лікування. У результаті пацієнту можуть бути одночасно рекомендовані декілька різних схем лікування, які не тільки можуть не узгоджуватися одна з одною, але навіть вступати в суперечність або взаємно заперечувати одна одну.

 

Як ліричний відступ - анекдот, що відображає вузьку спеціалізацію в медицині:

Пацієнт на прийомі у отоларинголога.
Лікар оглянувши його, повідомляє: у вас все гаразд, ви здорові.
- Але як же так - обурюється пацієнт - адже проктолог сказав,
що у мене геморой! А ви стверджуєте, що я здоровий.
- Ну, це дивлячись з якого боку подивитися - відповідає лікар.

 

Кожний хворий індивідуум повинен вирішити для себе питання: якого характеру у нього захворювання і до якого фахівця необхідно звернутися для того, щоб розв'язання його проблем було оптимальним. Як видно з наведеної вище інформації, питання це далеко не просте, і відповідь на нього не завжди є очевидною. Кожний, хто мав досить серйозні проблеми із здоров'ям, може привести як приклад опис своїх поневірянь, пов'язаних з процесом діагностики і лікування свого захворювання, і тих проблем, що виникли в зв'язку з вибором лікуючого лікаря, призначенням і придбанням ліків.

Лікарська діяльність сформована як результат потреби в лікуванні, що виникає при "утрудненні свободи життя" зумовленого порушенням здоров'я. Тому метою такої діяльності є виправити порушення, що з'явилися і відновити попередню рівновагу. Але часто так буває, що і для лікаря лікувати також означає сприймати хворобу як заваду, прикре непорозуміння, перешкоду, помилку природи і спробувати в будь-який спосіб позбутися її. Звідси і дії лікарів нерідко бувають скеровані на те, що лежить на поверхні, не вдаючись глибоко в суть того, що відбувається. Тим більше, що пацієнт жадає пошвидше отримати від лікування позитивний результат, а лікар може бути схильний догодити йому, особливо, коли взаємовідносини між лікарем і пацієнтом зумовлені грошовим інтересом.

Споживче відношення пацієнта до лікаря з одного боку, і бажання лікаря догодити пацієнту з іншого може сприяти тому, що істинні інтереси пацієнта, які полягають у відновленні здоров'я, як кінцевої мети, а не в самому процесі лікування хвороби, будуть проігноровані.

Проблеми стосунків лікаря і пацієнта існують в будь-якій державі, незалежно від економічного рівня і політичного устрою суспільства. Твердження про те, що в розвинених державах західного світу проблеми здоров'я вирішуються легко і невимушено і сучасна медицина робить чудеса – не що інше як міф. Наприклад, всі зусилля скеровані на лікування багатьох хронічних захворювань в Америці і Європі незважаючи на високу технічну досконалість і прекрасну фармацевтичну базу зводяться, в кінцевому результаті, до того, що пацієнт потрапляє на операційний стіл і лікувальний процес являє собою конвеєр, що починається в кабінеті терапевта і завершується в кінцевому результаті післяопераційною палатою.

Взаємовідношення лікар – пацієнт в рамках традиційної хіміко-фармацевтичної медицини в кінцевому результаті в більшості випадків зводиться до взаємовідношення лікар – пацієнт – ліки. Якщо оцінювати ліки за принципом впливу, то їх можна розділити на чотири групи:

    • Замісна дія - заміна відсутньої речовини.
    • Компенсаторна - компенсація дефектної системи.
    • Подавляюча (супресорна) - придушення небажаної або надмірної реакції.
    • Регуляторна - регулювання протіканням хворобливого процесу.

Основні напрями фармакологічних досліджень сконцентровані сьогодні на лікарських препаратах, ефект яких на симптоми або медичні показники (аналізи) може бути легко зареєстрований. У рамках такого підходу були розроблені могутні ліки проти лихоманки, проти запалення, проти кашлю, проти високого артеріального тиску, проти безсоння, проти діареї (поносу), проти закрепу і т.д. і т.п.

У результаті традиційна хіміко-фармацевтична терапія (лікування) стала головним чином симптоматичною, звузивши свою дію до знищення індивідуальних симптомів захворювання. Така терапія не враховує того, що більшість симптомів являють собою сигнали тривоги, що виникають в гармонійній структурі людського організму. Симптоми, як правило, є кінцевими ланками довгого ланцюга, початок якого часто лежить значно глибше – в процесах вельми видалених від видимих симптомів. І, в свою чергу, таке лікування може покласти початок нового патологічного ланцюга, який в кінцевому результаті приведе організм до більш важкого стану або навіть до загибелі. Але при такому поверхневому, симптоматичному підході цей результат віддалений швидше за все не буде пов'язаний з проведеним лікуванням.

Одна моя знайома дуже тішилася, коли лікар призначив її маленькій дитині мазь від ексудативного діатезу. Мазь діяла блискавично – кожний раз, коли хвороба загострювалась – вона мастила маззю. В п'ятирічному віці дитина померла від онкологічного захворювання. Можна заперечувати зв'язок між використанням мазі і розвитком раку, але ще майже 200 років тому батько гомеопатії Самуїл Ганеман в своїй праці "Хронічні захворювання" писав, що ні в якому разі не можна лікувати шкіряні прояви зовнішніми засобами – це може перевести хворобу на більш глибокий рівень і в кінцевому результаті приведе хворого до загибелі. В книзі приведено десятки свідчень лікарів того часу, що підтверджували це. На жаль і досі медики ігнорують це попередження.

Проблема обгрунтування вибору необхідних ліків, їх вартості, необхідність попередження небажаних наслідків лікування – так званих побічних ефектів і ускладнень застосування лікарської терапії є однією з ключових в тріаді лікар – хворий – ліки.

Різниця між ліками і іншими споживчими товарами полягає в тому, що у споживача (хворого) не є чітких критеріїв для оцінки якості або навіть корисності ліків, що купуються.

Прийняття рішення багато в чому довірено іншим людям: державним посадовим особам, що займаються контролем якості і фахівцям охорони здоров'я, які оцінюють співвідношення користі і ризику ліків і вибирають препарати для призначення. Пацієнту залишається лише довіритися тому, хто робить призначення або ж рекламі препаратів в ЗМІ*.

* жарознижуючий препарат "Панадол", що довгий час рекламувався на українському телебаченні за, нібито, рекомендацією Асоціації педіатрів України (цікаво - чи існує насправді така Асоціація?) за даними медичної служби Великобританії свого часу був причиною 10% загальної кількості пересадок печінки внаслідок цирозу.

У кожній країні світу, будь вона багатою або бідною, належне використання медикаментів залежить від чотирьох "дійових осіб": споживачів; фахівців охорони здоров'я, особливо лікарів, медичних сестер і фармацевтів; посадових осіб в уряді і страхових групах; і від фармацевтичної промисловості.

Фармацевтична промисловість діє точно так само, як і інші виробники споживчих товарів. Її мета - розробити продукти, продати їх як можна більше і отримати достатній прибуток для розширення своєї діяльності. Як і інші галузі промисловості, фармацевтична промисловість повинна постійно пристосовуватися до стримуючих чинників ринку, які визначають троє інших "дійових осіб": це тенденції в думках і перевагах споживачів; сумлінність і незалежність фахівців охорони здоров'я; і правила, встановлені державою.

Оскільки в фармацевтичній промисловості існує жорстка конкуренція, в рекламі своїх продуктів фірми акцентують позитивні сторони і в мінімальній мірі згадують негативні аспекти, як і переваги продукції своїх конкурентів. (Більш детально про це можна прочитати в статтях "Як фармкомпанії роблять нас хворими" і "Маніпуляції фарміндустрії", розміщених на сайті "Холістична медицина у Львові"). Тому такою важливою є роль інших "дійових осіб" для забезпечення збалансованої і точної інформації про ліки.

Відповіді на наступні питання визначають наскільки раціонально використовуються ліки в суспільстві:

    1. Чи завжди засоби масової інформації професійно виконують свою роль просвітника?
    2. Чи мають фахівці охорони здоров'я доступ до джерел ретельно перевіреної, порівняльної і об'єктивної інформації по медикаменти, адаптованої стосовно до їх конкретних потреб?
    3. Чи завжди призначення лікаря зумовлені виключно інтересами пацієнта, а не спровоковані матеріальним зацікавленням лікаря при призначенні тих або інших ліків, тим більше що факти такої стимуляції з сторони фармкомпаній мали і напевно мають місце.
    4. Чи створили урядові органи особливі структури, що дозволяють їм розповсюджувати інформацію з питань охорони здоров'я, не покладаючись на промисловість; особливо це відноситься до інформації про несприятливі дії, рівні споживання, а також про результати досліджень, які промисловість представляє з метою отримати схвалення якого-небудь препарату?

Порядність лікаря у великій мірі визначається тим, наскільки він дотримується наступних рекомендацій ВООЗ:

ПРАВИЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ЛІКІВ

  • Призначай тільки тоді, коли користь від ліків переважає ризик його застосування.
  • При незначних розладах або порушеннях, що не вимагають спеціальної терапії, краще використати немедикаментозне лікування або взагалі дати їм можливість пройти самим.
  • Якщо є сумніви, краще не піддавати пацієнта ризику небажаного впливу медикаменту.
  • Обговори з пацієнтом всі аспекти лікування і призначай ліки тільки в тому випадку, якщо пацієнт збирається його приймати.
  • Не призначай засобу, ефективність якого не доведена.
  • У випадках, коли декілька ліків є рівними за ефективністю, безпекою і зручністю застосування, призначай найдешевші.
  • Призначай на самий короткий період, який показаний клінічно.
  • Призначай ліки під непатентованим найменуванням.
  • Тримай призначення під спостереженням.

З іншого боку пацієнтам слід самим контролювати те, що відбувається. Якщо більше задумуватися над тим, як і від чого вас лікують, це буде краще для всіх.

Ліки можуть сприяти лікуванню захворювання, або полегшувати симптоми. Однак ліки не завжди необхідні, і не є єдиним засобом для досягнення доброго здоров'я. Вони можуть і завдати шкоди, особливо якщо ви приймаєте неправильні ліки, неправильну комбінацію ліків, невідповідну дозу, не дотримуєте правильний режим і схему прийому ліків, або схема прийому ліків вам не підходить...

Ліки – це хімічна речовина плюс інформація про те, як їх застосовувати. Належне призначення ліків включає в себе бесіду лікаря з людиною, яка ці ліки буде приймати. Наступні питання можуть послужити як контрольні.

ДВАНАДЦЯТЬ ЗАПИТАНЬ ЛІКАРЕВІ

1. Яка назва цього ліку і які його активні компоненти? Якщо ці ліки з фірмовою назвою, чи є більш дешеві непатентовані препарати?

2. Чи приймати мені ці ліки, якщо я вагітна, годую грудьми або планую вагітність?

3. Як діють ці ліки? Чи вилікують вони мене чи тільки лише полегшать симптоми?

4. Коли і як мені потрібно їх приймати?

5. Як я можу дізнатися, що ліки діють? Що мені робити, якщо ліки не діють?

6. Як довго мені потрібно їх приймати? Якщо мені стане краще, чи можу я припинити їх прийом?

7. Які найбільш поширені побічні дії цих ліків? Чи мають вони якісь серйозні побічні дії, що рідко зустрічаються? Що мені робити, якщо я помічу побічні дії?

8. Що мені робити, якщо я забуду прийняти ліки один або декілька разів?

9. Чи можу я приймати ці ліки одночасно з іншими? Чи можу я пити алкогольні напої? Чи є якісь продукти, які мені потрібно уникати? Чи можу я керувати машиною?

10. Чи можна попасти в залежність до цих ліків?

11. Що буде, якщо я вирішу не приймати ці ліки?

12. Які існують інші методи лікування, альтернативні лікарському?

Отримавши на всі питання вичерпні відповіді, ви можете ухвалити рішення про необхідність прийому або відмови від рекомендованих ліків.

На тему "Лікар - лікує" можна говорити багато і не можливо в одному випуску розсилки охопити всі аспекти цієї теми, та і мета така не стоїть. Головний принцип медицини свідчить: "no nocere" - не зашкодь, це насамперед стосується діяльності лікаря, але і пацієнт також повинен пам'ятати про цей принцип і не шкодити собі необдуманими вчинками і рішеннями. Тому ніколи не треба впадати в крайності типу: всі лікарі дурні і костолами, отже краще до них не звертатися; або, навпаки, сліпо і беззаперечно виконувати всі рекомендації лікаря. Треба дотримуватися "золотої середини": в гострих випадках, коли гаяння часу "смерті подібно" – відразу звертайтеся до лікаря, час тягнути не варто. Якщо ж поспіху немає, то відповідальність за власне зцілення можна прийняти на свої плечі. Відповідальність за прийняття рішення: як лікуватися, якому напряму медицини віддати перевагу, якому лікареві довіритися. І в залежності від цього рішення лікар може бути другом і слугою, а може і стати покаранням.

У наступному випуску розсилки ми поговоримо про цілющі сили організму.


P.S. Практика свідчить, що одна і та сама інформація по-різному сприймається різними людьми. Тому, якщо щось є не зрозумілим – питайте, постараюся відповісти на всі запитання, зрозуміло, на ті, що стосуються даної теми.


Попередження: знання, отримані при читанні цієї розсилки, вимагають від того, хто їх засвоїв, повної відповідальності за своє здоров'я! :(

Пам'ятайте – здоров'я не можна купити, ним можна тільки розплатитися!

Олександр Задорожний zador@org.lviv.net

Зміст

Назад

Продовження



Проблеми сучасної медицини | | Традиційна медицина | | Гомеопатія | | Гомотоксикологія | | Акупунктура | | Інформаційна медицина | | Психотерапія, Психоаналіз, НЛП | | Санологія, Валеологія, Технології здоров'я | | Біоритмологія, Хрономедицина | | Антропософська медицина | | Медичні родзинки | | Навчання | | Події | | Медичні центри | | Лікарські товариства | | Наші партнери | | Розсилки | | Лікарі | | Фотогалерея |

Копірайт зі зміною років
--> Ukrainian Russian