Холістична медицина у Львові
Проблеми сучасної медицини
Традиційна медицина
Гомеопатія
Гомотоксикологія
Акупунктура
Інформаційна медицина
Психотерапія, Психоаналіз, НЛП
Санологія, Валеологія, Технології здоров'я
Біоритмологія, Хрономедицина
Антропософська медицина
Медичні родзинки
Навчання
Події
Медичні центри
Лікарські товариства
Наші партнери
Консультації
Лікарі
Фотогалерея


Підписка на розсилку
"Як правильно хворіти"
Архів розсилки
УКРМЕД - Каталог Медичних Сайтiв в Українi
Свободная Ниша Рунета. Создай сайт, обреченный на успех!
StartUA.com
Ваш Медицинский Агент в интернете

Роль і місце сімейного лікаря в охороні здоров'я
(сучасні аспекти)

В організації первинної ланки охорони здоров’я важливе місце відводиться поступовому розширенню принципів лікаря загальної практики. Лікар загальної практики (сімейний лікар) – спеціаліст широкого плану, який в майбутній схемі надання медичної допомоги населенню повинен бути центральною фігурою практичної охорони здоров’я. Він повинен здійснювати багаторічне спостереження за всіма членами сім’ї, включаючи дітей і пенсіонерів, організовувати профілактику, своєчасне виявлення і лікування найбільш поширених захворювань, надавати екстрену і невідкладну допомогу, виконувати медичні маніпуляції, проводити реабілітаційні заходи. В лікувальній палітрі лікаря загальної практики (сімейного лікаря), окрім сучасних медикаментозних засобів і лікувальних технологій, повинні бути представлені і різноманітні методи нетрадиційної медицини і натуропатії, але на сьогодні в арсеналі лікарів превалюють наступні три основні напрямки сучасної медицини:

а) традиційна хіміко-фармакологічна терапія

Особливе значення і переваги ця терапія має перш за все в області гострих та невідкладних станів. Форми терапії, які використовуються при такому підході в основному направлені на знищення симптомів захворювання. Тут домінує монокаузальний, лінійний хід думок.

б) технічна, механічна, реконструктивна медицина

Цей підхід включає в себе технічні, хірургічні і реконструктивні методи, які направлені на знищення джерел хвороби в організмі.

в) біологічна медицина

Біологічна медицина надає основне значення терапевтичним зусиллям по підтриманню реакцій самозцілення організму, які направлені проти патологічних порушень. Ця точка зору контрастує з традиційним підходом, при якому увага сконцентрована тільки на симптомах захворювання, які являють тільки останню ланку причинного патогенетичного ланцюга, котрий для любого захворювання можливо відслідкувати від першопричини до кінцевих симптомів. Біологічна медицина розглядає не тільки матеріальний патологічний процес. В її діагностичних і терапевтичних концепціях враховуються також енергетично-динамічні і, перш за все, регуляторні функції. Головним об’єктом біологічної медицини є профілактика захворювань, а саме до цього повинен в ідеалі прагнути основний суб`єкт первинної ланки сучасної медицини – лікар загальної практики (сімейний лікар).

Методи вакцинації і лікування антибіотиками являють собою невід’ємні елементи сучасної традиційної медицини і є відображенням сучасного рівня розвитку природничонаукових знань. Використання цих методів, безумовно, призвело до значного зниження кількості інфекційних захворювань і епідемій, які колись були пошестями. Різні сучасні технології виробництва лікарських засобів беруть свій початок від біологічних концепцій медицини, які розвивалися надалі по більш ортодоксальному шляху.

 

ПРИНЦИПОВІ ВІДМІННОСТІ МІЖ МЕТОДАМИ ТЕРАПІЇ З АРСЕНАЛУ ЛІКАРЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ

Всі три вищеназвані напрямки терапії взаємопов’язані і мають загальні області застосування. Лікар загальної практики(сімейний лікар) повинен в своїй роботі приймати їх до уваги в якості засобів діагностики і терапії в кожному індивідуальному випадку. Для більш повного розуміння принципові відмінності між хіміко-фармакологічною і біологічною медициною можливо сумувати наступним чином:

Хіміко-фармакологічні методи терапії, які може застосовувати лікар орієнтуються на статистично здійснені, лінійно-залежні явища. У відповідності з цим, лікарі розробляють модель захворювання, яка по статистичним міркам підходить для групи пацієнтів. Такі методи невідворотно пов’язані з втратою індивідуальних характеристик окремих випадків.

Протилежно цьому, біологічна медицина приймає до уваги високу ступінь взаємопов'язаності окремих випадків в межах біологічних систем. Виходячи з лінійно-каузальної точки зору такі процеси неможливо об’єктивізувати в принципі. Тому біологічна медицина орієнтується на індивідуальну реальність конкретного пацієнта, в межах якої лікар і пацієнт шукають шляхи назустріч один одному в спробах досягнути зцілення пацієнта шляхом стимуляції власних сил самовилікування його організму. Біологічні методи терапії включають в себе матеріальні і /або енергетично-динамічні принципи, які безумовно входять в протиріччя з методами сучасної традиційної медицини. Але з іншого боку, обидва ці напрями можуть дуже успішно доповнювати один одного.

 

 

ОСНОВНІ МЕТОДИ БІОЛОГІЧНОЇ МЕДИЦИНИ, ЯКІ МОЖЕ ВИКОРИСТОВУВАТИ У СВОЇЙ ПРАКТИЦІ СІМЕЙНИЙ ЛІКАР

Біологічну медицину можливо розділити у відповідності з наступними методологічними підходами:

- антигомотоксична медицина
- антропософська медицина
- гомеопатична медицина
- органотерапія
- фітотерапія
- фізіотерапія
- регулювання способу життя
- оцінка і регулювання харчування, дієтотерапія
- курортне лікування в спеціально підібраних кліматичних умовах; лікувальні ванни
- гідротерапія
- киснева терапія
- невральна терапія
- акупунктура
- електроакупунктура
- біоенергетична терапія
- біоелектрична терапія.

 

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ПО ПІДГОТОВЦІ ЛІКАРІВ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ

З кібернетики, зокрема з кібернетичного закону функціональних циклів, слідує правило, згідно якому всі фізичні, фізіологічні і психічні процеси при всій їх різноманітності взаємопов’язані і підпорядковуються єдиним законам.

Тому захворювання потрібно розглядати як наслідок порушень в роботі інформаційних механізмів і механізмів зворотного зв'язку.

З цієї точки зору регуляційна терапія, яка діє на порушені взаємозв’язки між інформацією і зворотнім зв'язком, логічно є не тільки самою швидкою, але й каузальною можливістю корекції порушень в організмі.

На жаль, нові пізнання з великими труднощами вносять в вузькі рамки загальноприйнятих методів лікування при підготовці лікарів сімейної медицини. До цього часу в центрі уваги сімейного лікаря знаходиться симптом, який необхідно всілякими на даний час доступними методами ліквідувати. А запропонована алопатична терапія може нами розглядатися на прикладі пілота, який бачить блимаючу лампочку приладу, що попереджує про небезпеку, але замість того, щоб прийняти міри, він просто її викручує з панелі, щоб спокійно летіти далі.

При підготовці лікарів загальної практики(сімейної медицини) нам необхідна по меншій мірі ревізія, якщо не революція в області наших уявлень про патологічний процес і методи лікування, які були б ефективні, швидкодіючі і перш за все не викликали б побічних ефектів як сучасні хіміко-фармакологічні препарати.

В своїй щоденній роботі сімейний лікар постійно займається терапією хронічних захворювань, які розвиваються внаслідок побічних ефектів, тобто ятрогенними патологіями. Тим самим ним продовжується вноситися “немалий” вклад в підтримання існуючої системи охорони здоров'я, назва якої є не дуже правильною, оскільки вона в меншій мірі займається підтримкою здоров’я населення на сучасному етапі розвитку.

Ми не можемо відразу змінити всю систему охорони здоров'я або організації, які відповідальні за її розвиток, але ми можемо діяти єдино можливим способом принципових змін медицини - невеликими кроками і етапами, які почнуться в нашій власній самосвідомості і всіх лікарів загальної практики .

З допомогою досягнень сучасної фізики все більше сучасному лікарю відкриваються нові горизонти, і він все менше починає боятися загубити орієнтири у своїй діяльності. На жаль, стримуючим цей розвиток фактором до цього часу виступає обмеженість і редукціоністський підхід до мислення, які існують в сучасній науці. Даний редукціонізм призводить до фальсифікацій понять, зводячи розуміння життєвих процесів у всій їх неповторності і непередбачуваності до механічного, і відновлюваного та підлягаючого обліку буттю.

Лікарю загальної практики дуже непросто відмовлятися від титулу “прибічника прогресу” і дивитися, як розхитуються “старі” істини, які донедавна здавалися незаперечними в медицині, але закон ентропії є універсальним для всіх, в тому числі і для медичної галузі. Тому без загибелі старих понять неможливий розвиток нових, більш сучасних ідей.

Свідомість сучасного лікаря загальної практики повинна сама визначити, що їй “співзвучно”. Лікарі, які вступають в новий для них вид діяльності, повинні постаратися розвинути свій творчий потенціал з допомогою відкритості новим ідеям. Якщо і надалі сучасний медик буде перебувати в шорах самозадоволення і комфорту, то він стане тюремником для самого себе у власній тюрмі. Крок від пізнання до втілення потребує немало часу, і тому в цей час потрібно бути особливо терплячими до себе і до інших. В залежності від здатності лікаря загальної практики до спостереження, від його ментальної відкритості, нові ідеї і розробки сучасної медицини потрапляють в поле його зору, навіть якщо вони і не будуть реалізовані на практиці. Тому сучасний лікар-фахівець повинен намагатися пояснити ті явища, з якими він зустрічається в житті і на практиці, навіть якщо він їх не розуміє. Найбільш ефективний метод “здатності” необхідного розвитку - це активація цього розвитку в нашій свідомості. Щоб провести стійкі зміни на формоутворюючому рівні, лікарю спочатку належить розширити рівень ідеї. Форма створюється духом, і тут, як і в любому функціональному циклі, існує зворотній зв'язок. На етапі розвитку сучасного суспільства медичні працівники вже точно знають, що інтоксикації різними патогенними речовинами, які є типові для сучасної людини в розвинутих країнах, можуть змінювати і впливати на її свідомість. Деякі фахівці, зокрема, професор Девід Едді з Медичної школи університету Дюка стверджує, що 80% алопатичного лікування не має під собою наукового обґрунтування. Сучасній людині загрожує понад 10000 хвороб і 70000 симптомів і синдромів, і ця кількість зростає з року в рік. А розібратися у величезній “купі” намагаються лікарі трішки менш як 80 спеціальностей.

Таким чином, виникає ризик “сковзання” від мудрого і смиренного тезису “я знаю, що я нічого не знаю” до більш самовпевненого і зухвалого “я знаю, що я більше нічого не хочу знати”, оскільки свідомість сучасної людини підпадає під вплив тяжких металів і електросмогу. І спасти цю ситуацію можливо тільки з допомогою аварійного гальмування – внесення хаосу в якості фазового переходу до більш високого порядку (або ступеня впорядкованості), що і спостерігається на даний час в процесі розвитку сучасного громадянського суспільства, і медичної галузі, як складового фактору. З цієї точки зору хаос потрібно розглядати як точку роздвоєння, в якій вхід до метафізичної єдності потенцій (Шелінг) на якийсь час знову залишається відкритим, коли всі інші попередні структури і ієрархії розпалися. Але в певний момент часу цю ситуацію можливо охарактеризувати як “або-або”, (як відродження, або ще більш глибоке падіння). В практиці сімейного лікаря відомо про канцерофобії, котрі потрібно розцінювати як преканцерози. Ці негативні деструктивні думки, які постійно повторюються, зовсім очевидно викликають процес перетворення і “затвердіння” ймовірності в реальний факт. Страхи і обмеження мають таку ж креативну енергію, як і конструктивні, здорові думки. Враховуючи той факт, що така закономірність відома медикам не тільки з досвіду, але й все частіше підтверджується даними природничонаукових досліджень, то сучасному лікарю-фахівцю потрібно навчитися використовувати це знання для практичної діяльності.

Час прив’язаності до лінійних причинно-наслідкових зв’язків формоутворюючого рівня остаточно пройшов. Старі ідеї і уявлення в свідомості лікарів відчайдушно агонізують і опираються, відчуваючи, що їх час вийшов.

 

БІОЛОГІЧНА МЕДИЦИНА І АДМІНІСТРАТИВНІ ОБМЕЖЕННЯ В ЗАКОНОДАВЧИХ АКТАХ

Горизонти біологічної медицини надто широкі для законодавчої регламентації навіть в більшості розвинутих країн. Законодавство, регулююче медичну практику, і витікаючий з нього перелік правил складені з позицій обмеженого, примітивного розуміння медицини. Законодавче регулювання в даній області вміщує посилання на особливі групи медичних препаратів, наприклад, органотерапевтичні лікарські засоби і препарати мікроорганізмів, а також на спеціальні напрямки терапії. Однак, в законодавстві немає конкретних вказівок на їх специфічні особливості, тому вони не вписуються в прямолінійну концепцію фармакологічно-токсикологічних ефектів. Офіційні норми по відношенню процедури реєстрації лікарських засобів орієнтуються сьогодні практично виключно на монокаузально-лінійні моделі і їх технічну оцінку, які проводять в основному з допомогою обмежених статистичних методів. Наслідки такого встановленого порядку є фатальними для законодавства в соціальній сфері і для планування національної політики в області медичного страхування. Перевага надається грубо діючим препаратам, котрі викликають велику кількість побічних ефектів токсичного характеру. Ліками, які мають м'яку дію, зневажають. Біологічні препарати, які токсичної дії не мають, а також органотерапевтичні ліки і фізичні форми терапії не можуть бути проаналізовані з допомогою фармакологічних або токсикологічних методів. В результаті цього вони, як правило, не включаються в область законодавчого регулювання.

 

“ВІЙНА НА ДВА ФРОНТИ”

Сучасна війна ортодоксальної медицини з так званими альтернативними методами лікування, які насправді являють собою холістичні інтегративні регуляційні види терапії (за виключенням, зрозуміло, відкритого шарлатанства і так званих цілительних релігій, які потрібно розглядати не як альтернативу, а як відхилення) є очевидною і тому спостерігається сучасним лікарем-практиком з подивом, і одночасно з зацікавленням.

Під терміном інтегративна натуропатія сучасний лікар розуміє як необхідне доповнення, синтез емпіричних методик і даних природничонаукових досліджень.

Методи терапії традиційно розвивалися на базі емпіричних зусиль, або виникали в результаті експериментальних досліджень. Суворі обмеження, які накладаються офіційними органами, стримують розвиток сучасних лікарських засобів, оскільки, згідно цим обмеженням, тільки хімічні і фармакологічні методи тестування і відповідні процедури підтвердження терапевтичної ефективності рахуються допустимими при застосуванні у практиці лікарями загальної практики. Однак, на теперішній час проблеми охорони здоров'я чітко виявили обмеженість сучасної хімічної епохи в медицині. В наш час позитивні зміни в подальшому розвитку сімейної медицини і подальший розвиток професії лікаря загальної практики-сімейного лікаря будуть можливі лише в тому випадку, якщо концепція “природничої науки” буде знову застосована до всіх природничонаукових напрямків, і вони більше не будуть регламентовані вузькими рамками математичної, фізичної або хімічної об'єктивізації

  

НЕОБХІДНІСТЬ НОВИХ СТАНДАРТІВ ТЕРАПЕВТИЧНИХ МЕТОДІВ

Більше того, правильні стандарти оцінки повинні бути рівно застосовані до всіх видів медичного знання – чи то ортодоксальна, загальноприйнята медицина або ж нові і нетрадиційні (біологічні) методи.

Стандарти оцінки конкретного терапевтичного методу в практиці сучасного лікаря загальної практики – сімейного лікаря повинні включати в себе наступні показники:

Чи характерна для даного методу внутрішня логіка?

Чи досягнуті з його допомогою практичні успіхи?

Чи може ефект даного методу бути вивчений, а досвід застосування – переданий іншим?

В практиці сімейного лікаря, всі напрямки, характерні для так званої “спеціальної” або “нетрадиційної” (холістичної, комплементарної, біологічної, вібраційної) терапії знайдуть своє місце в межах повного застосування, а відповідні тестуючи і верифікуючи методи можуть бути надійно використані. Тому законодавчі акти слід привести у відповідність з більш широкою концепцією природничої науки для того, щоб забезпечити подальший розвиток медицини, і зокрема такого важливого її напрямку як сімейна медицина – яка перейде від зосередження на проблемах хвороби і працездатності до профілактики захворювань та забезпечення доброго стану здоров'я населення , що і є пріоритетом в Концепції ВОЗ “Здоров’я для всіх у 21 столітті”. Власне тоді буде змога поступово досягнути і визначену ціль – утвердити ПОТЕНЦІАЛ ЗДОРОВ'Я — коли кожна особа турбуватиметься про своє здоров'я та інших індивідуумів, зможе приймати рішення відносно свого життя і контролювати його, та забезпечуватиме створення в суспільстві у якому вона живе, умов, які дозволять всім його членам бути здоровими.

 

ПЕРЕШКОДИ НА ШЛЯХУ УТВЕРДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ ПРФІЛАКТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ

В наш час науково-технічного прогресу все більш зрозумілим стає той факт, що в майбутньому для медицини все в більшій мірі буде характерним холістичний підхід, який відповідає принципам профілактики і каузальної терапії. Безумовно, розвиток в такому напрямку буде негативно відображатися на професійній і комерційній медичній діяльності, яка направлена лише на знищення зовнішніх симптомів захворювань. Могутні економічні угрупування, зрозуміло, будуть намагатися гальмувати розвиток по цьому шляху і змінити ситуацію на протилежну. Однак, реальний результат цієї битви вже практично передбачається на користь трансформації даної дисципліни в бік профілактичної і каузальної медицини. Рівень усвідомлення медичних проблем світовим співтовариством пацієнтів вже надто високий для того, щоб допустити подальше необмежене домінування старих поглядів. Зрозуміло, що лікарські засоби, які створені на фармакологічно-токсикологічній основі – як головні діючі початки обмеженої, примітивної медицини, методи, побудовані на використанні механічних і електронних пристосувань і відповідних технологій, а також класична хірургія будуть і надалі відігрівати важливу роль, особливо в ділянці гострої і невідкладної медицини в практиці не тільки лікаря загальної практики.

Оскільки біологічна терапія має явні переваги в різних ділянках медицини, які включають лікування хронічних захворювань, каузальну, замісну і регулюючу терапії, то саме тому ці методи дійсно необхідні в практиці сімейного лікаря, і отже першочерговим завданням медичної спільноти є їх впровадження в програми по підготовці лікарів загальної практики (сімейних лікарів), якщо ми хочемо реально вплинути на збереження потенціалу здоров'я населення.

Михайло Кіт
Головний лікар комунальної 6-ї міської лікарні м. Львова






Олександр Задорожний, дизайн Дмитро Шутко.
Ukrainian Russian