Холістична медицина у Львові
Проблеми сучасної медицини
Традиційна медицина
Гомеопатія
Гомотоксикологія
Акупунктура
Інформаційна медицина
Психотерапія, Психоаналіз, НЛП
Санологія, Валеологія, Технології здоров'я
Біоритмологія, Хрономедицина
Антропософська медицина
Медичні родзинки
Навчання
Події
Медичні центри
Лікарські товариства
Наші партнери
Консультації
Лікарі
Фотогалерея


Підписка на розсилку
"Як правильно хворіти"
Архів розсилки
УКРМЕД - Каталог Медичних Сайтiв в Українi
Ваш Медицинский Агент в интернете

Прощай, КК!

Автор: Ольга СКРИПНИК

Нарешті дочекалися: настав час провести в останню путь вакцину проти кору і краснухи, яку медики прозвали КаКа.

Рівно два роки тому, напередодні першотравневих свят, усі без винятку області отримали не тільки вакцину, вироблену в Індії компанією Serum Institute of India, Ltd, а й суворе розпорядження — вакцинувати всіх громадян віком від 15 до 29 років, не виключаючи зі списків ні тих, хто раніше перехворів, ні тих, кому свого часу робили щеплення. Кампанія планувалася грандіозна — спочатку йшлося про вісім мільйонів доз, а потім з’явилася інформація, що в Україну завезли дев’ять мільйонів: для країни, в якій мешкає близько 46 мільйонів громадян, — це явний перебір.

Багато хто вже й забув про ті події, та тільки не батьки сімнадцятирічного Антона Т., який помер через кілька годин після щеплення індійською вакциною. З жахом згадують ті дні й однокласники Антона, і медики, які проводили вакцинацію тими травневими днями. У різних областях, за офіційними даними, понад сто підлітків було госпіталізовано після щеплення. Реакція суспільства на ці події була така бурхлива, що щеплення індійською вакциною спочатку призупинили, а потім і взагалі скасували. Та чи варто згадувати про ці події сьогодні? Безумовно. Тому що залишилося дуже багато запитань, на які влада так і не дала чітких відповідей, тому що брехню видавали за правду і вимагали від громадян виконувати розпорядження, за які ніхто не ніс жодної відповідальності.

Почнемо з того, що це вакцинальне свавілля Міністерство охорони здоров’я називало не інакше як «додаткова імунізація проти кору та краснухи», наголошуючи на слові «імунізація». Про побічні дії і поствакцинальні ускладнення заборонено було навіть згадувати, де вже тут виявити зв’язок між щепленням та смертю сімнадцятирічного Антона. У Краматорську працювали комісії, висувалися різні версії, серед причин смерті називали і хронічні захворювання, і ожиріння, про які в родині юнака, котрий займався спортом, навіть гадки не мали.

Коли небайдужі вчені та тверезомислячі лікарі стали бити на сполох, МОЗ висунуло версію, що пів-Європи чекає в черзі на індійську вакцину, і якщо Україна відмовиться проводити «додаткову імунізацію» — її з руками відірвуть. Тодішній головний санітарний лікар України стверджував, що Італія вже стоїть на низькому старті, не відмовляться від дармової вакцини й інші країни. Пригадую, медики, котрі були присутні на тому засіданні, радили чиновникові поділитися — бо дев’ять мільйонів доз, як не крути, Україна не зможе використати. Час показав, хто мав рацію, а заодно вкотре нагадав нам істину про безплатний сир.

Відомо, що вакцину КК як доброчинну допомогу нам надав фонд ЮНІСЕФ із подачі ВООЗ, вони ж виділили близько 300 тисяч доларів не так на роз’яснювальну роботу, як на промоушен — на просування цього специфічного товару. Держава, підписавшись під цим, зрештою втратила дуже пристойні суми. Джерело «ДТ» у Міністерстві охорони здоров’я, перелічуючи витрати скарбниці, щоб не помилитися, загинав пальці: вакцину транспортували по всій країні, складували, зберігали в холодильниках, витрачаючи чималі суми на електроенергію. Крім того, угробили силу-силенну робочого часу медиків, і не тільки їх, — протягом двох років тисячі фахівців вели облік, перевіряли цілість, писали й відсилали звіти тощо. Перед утилізацією весь цей бухоблік знову повторять — складуть звіти, передадуть на баланс, підпишуть акти, відвантажать, вивезуть, приймуть, перерахують, заново складуть звіти тощо. Саму утилізацію відкладали як могли — термін придатності вакцини скінчився ще в серпні-вересні 2009 року, але питання вирішилося зовсім недавно — у середині квітня.

Чому зволікали два роки? Високопосадовець із МОЗ заявив, що в міністерстві досі погано уявляють, як це все відбуватиметься. По-перше, утилізувати таку кількість доз імунобіологічних препаратів, до яких належать вакцини, в Україні ще не доводилося. По-друге, утилізувати у
2008 році, коли прийняли рішення про скасування щеплень проти кору та краснухи, ніхто б не наважився — незручно було перед благодійниками, адже термін придатності вакцини на той час ще не сплив. (Цікаво, чому її не передали в ті країни, котрі «стояли в черзі?!) Нікого не хвилювали витрати на зберігання, — бюджет і не таке витримував. По-третє, ніхто з керівників галузі не поспішав поставити свій підпис під наказом — кому потрібна ця відповідальність?! Не можна скидати з рахунків фінансову проблему — у що виллється утилізація? Аби з’ясувати це питання, в обласні управління охорони здоров’я надіслали листи з проханням дати свої пропозиції і, звісно ж, узяти частину відповідальності на себе. На місцях вирішили відхреститися від цієї радості, — майже всі області відповіли, що на їхній території немає заводів, які б узялися за утилізацію імунобіологічних препаратів, до того ж у місцевих бюджетах немає грошей на такий захід.

Чиновників це спантеличило, та водночас підігріло фінансові апетити. Оскільки ніхто точно не знає, скільки коштуватиме ця операція, можна просити будь-які суми, у тому числі й абсолютно неадекватні: одні джерела кажуть про виділення восьми мільйонів гривень, а інші називають удесятеро більшу суму, посилаючись на те, що це дуже складна робота. У чинних інструкціях написано, що медсестра зобов’язана розкрити невикористану ампулу з вакциною, вилити вміст у дезинфікуючий розчин, а потім утилізувати саму ампулу. Коли йдеться про десяток вакцин, які випадково завалялися в закладі, напевно, можна знищувати так, а якщо лік іде на мільйони доз?! Яких, до речі, так ніхто й не спромігся за два роки порахувати, — чиновники в міністерстві стверджують, що належить знищити понад вісім мільйонів доз, а в «Укрвакцині», яка відповідає за утилізацію, раніше стверджували, що всього було завезено дев’ять мільйонів доз, із яких знищенню підлягає 7,5 мільйона. Хтось може відповісти: куди поділася різниця? Адже стверджували, що провакцинувати встигли близько 200 тисяч людей.

Уточнити дані в «Укрвакцині» неможливо: керівництво ухиляється від контактів із пресою, там довго шукають «компетентного з цього питання фахівця», який, пославшись на те, що їм заборонили коментувати ситуацію, відразу переводить стрілки на інформаційну службу головного санітарного лікаря. (Слід віддати належне, ця служба спрацювала оперативно.)

Отже, за даними Державної санітарно-епідеміологічної служби України, «у регіони було надіслано приблизно 8 млн. доз вакцини проти кору та краснухи. Використано близько 280 тисяч доз вакцини КК. Утилізації підлягають десь 7,8 млн. доз, цифра уточнюється, оскільки в регіонах у територіальних лікувальних закладах ще триває збір вакцини та її складування на складах обласних санепідемстанцій.

Утилізація шляхом піролізу з очищенням повітря здійснюватиметься на підприємстві «Єлга» в місті Шостка Сумської області. Остаточна вартість утилізації буде визначена після підписання договору з ДП «Укрвакцина». Відповідно до попередньої інформації від директора ДП «Укрвакцина», утилізацію буде проведено до кінця травня нинішнього року, на що знадобиться близько 200 тисяч гривень.

Метод піролізу з очищенням повітря використовується в усьому світі, він не загрожує здоров’ю населення та довкіллю».

Як засвідчили події травня 2008 року, загрожують здоров’ю населення невиважені дії високопоставлених чиновників, які, приймаючи рішення, абсолютно не зважають ні на рекомендації вчених, ні на думку лікарів-практиків, ні — тим більше — на інтереси пацієнтів. Вони чудово знають, що часта зміна міністрів та їхніх заступників звільняє від відповідальності тих, хто ставить підпис на наказах, — адже відповідатиме наступник. А що можна взяти з новопризначеного?!

Уся ця історія з вакциною КК висвітлила кілька проблем, які не розв’яжуться самі собою, вони потребують системного підходу, і чим раніше, тим краще, доки не вдарив черговий грім. По-перше, в Україні ніхто точно не знає, як правильно утилізувати не тільки імунобіологічні, а й біоматеріали. Як стверджують фахівці, під цим терміном взагалі-то розуміють природні матеріали — дерева, листя, траву, зібрані на вулицях і в парках. Про те, де і як утилізують, вибачте, людський матеріал — те, що ампутували під час хірургічних операцій, — усі сором’язливо мовчать. Принаймні у столиці, як стверджують медики, все це викидають у звичайні сміттєві баки, а якщо ті переповнені — то просто залишають поблизу. У це можна повірити хоча б тому, що, за даними міської СЕС, київські лікарні не мають необхідних очисних споруд, і всі стоки йдуть у каналізацію, незважаючи на профіль клініки: туберкульозна, інфекційна, венерична — яка різниця? Водночас, скаржаться медсестри, санслужба штрафує їх за неправильну утилізацію розбитого термометра: за інструкцією, його рештки треба зібрати, відійти на безпечну відстань від лікувального закладу й закопати на глибину не менше трьох метрів. Термометр, звісно, тихо купують новий, аби не звітувати про розбитий, а що роблять з упаковкою непотрібної вакцини, яка залежалася в холодильнику?..

По-друге, досвідчені санлікарі стверджують, що ера спеціалістів у їхньому відомстві скінчилася: останніми роками на посаду головного санлікаря призначають людей, котрі жодного дня не працювали в районних СЕС, не знають системи зсередини, мало того — вже не обов’язковою стала наявність відповідного диплома. Чи доводиться чекати в такому разі зважених грамотних рішень? А вони невдовзі знадобляться. Тому що, по-третє, відмовляючись у 2008 році від використання вакцини КК, чиновники МОЗ запевнили ВООЗ і ЮНІСЕФ, що Україна проведе «додаткову імунізацію населення віком від 16 до 29 років проти кору і краснухи напередодні проведення Євро-2012». Тож досвід утилізації нам ще знадобиться.

Дзеркало тижня, № 16 (796) 24 — 29 квітня 2010






Олександр Задорожний, дизайн Дмитро Шутко.
Ukrainian Russian