Холістична медицина у Львові
Проблеми сучасної медицини
Традиційна медицина
Гомеопатія
Гомотоксикологія
Акупунктура
Інформаційна медицина
Психотерапія, Психоаналіз, НЛП
Санологія, Валеологія, Технології здоров'я
Біоритмологія, Хрономедицина
Антропософська медицина
Медичні родзинки
Навчання
Події
Медичні центри
Лікарські товариства
Наші партнери
Консультації
Лікарі
Фотогалерея

Підписка на розсилку
"Як правильно хворіти"

Архів розсилки

УДК 613


Г.Л.Апанасенко


ВАЛЕОЛОГІЯ І ФУНДАМЕНТАЛЬНА НАУКА


Реферат

У статті проведений аналіз останніх досягнень фундаментальної науки, що мають відношення до проблеми здоров'я людини.




Всяке наукове пізнання починається з постановки проблеми. Проблема – об'єктивно виникаюче у ході розвитку пізнання питання або комплекс питань, рішення яких представляє істотний практичний або теоретичний інтерес. Ці проблеми виникають перед людством постійно, вибудовуючись в ієрархічну структуру залежно від їхньої важливості для Людини. Весь хід розвитку людського пізнання може бути представлений як перехід від постановки одних проблем до їхнього рішення, а потім постановці нових. Огюст Конт уперше ввів поняття «ієрархія наук», поставивши на перше місце свою соціологію. У той же час будемо відверті: вся ця ієрархія та підрозділи наук – чисто умовні. У природі нічого не розділяється й, відповідно, немає ніяких зіставлень ієрархії наук і об'єктів реальності. Але для кожного вченого дуже важливо, яку сходинку займає його наука в загальноприйнятій ієрархії: від цього залежить її фінансування. Автор статті солідаризується зі стародавніми греками, що стояли на принципах антропоцентризму: у світі немає нічого важливішого за Людину.

Гуманізація науки – так можна визначити головну тенденцію її розвитку сьогодні. Ще донедавна переважав вузький технократичний погляд на науково-технічний прогрес, що представлявся не інакше, як у вигляді наростаючої купи металу, хоча і «електронізованого», у той час як дослідження самої людини, її життя та діяльності відсувалося на другий план. За зневагу суспільством етичними аспектами науки ми жорстоко розплачуємося. Про це свідчать показники захворюваності та смертності населення не тільки на пострадянському просторі, але і в цілому світі. Очевидно, що ми стоїмо на порозі радикальних змін у стратегії збереження людини, її здоров'я, інтелектуального й духовного потенціалу. В основі цієї стратегії — валеологія, її теоретико-методологічні і практичні досягнення.

Провідний критерій потенціалу людини – її здоров'я. Загальновизнано, що здоров'я – найбільша соціальна цінність. Добре здоров'я – основна умова виконання людиною біологічних і соціальних функцій, фундамент його самореалізації. Соціальним інститутом, відповідальним за здоров'я людини, є охорона здоров'я – система державних і суспільних заходів щодо попередження захворювань і лікуванню захворілих. Науково-практичною основою охорони здоров'я є медицина. Час показав неможливість за допомогою медичної науки та відповідного соціального інституту досягти бажаного. Не дивлячись на те, що можливості клінічної медицини рятувати від смерті хворих постійно збільшуються, це не приводить до радикальних змін у здоров'ї населення. Воно неухильно погіршується на всій земній кулі. Мало того, з'ясувалося, що медицина все менше і менше впливає на стан здоров'я населення – принаймні на пострадянському просторі: між показниками захворюваності та смертності, з одного боку, і оснащеністю медичних установ складною діагностичною апаратурою та укомплектованістю лікарями з іншого боку – немає ніякого зв'язку (О.М.Голяченко та ін., 2008). Про таку медицину ще в Древньому Римі Авл Корнелій Цельс казав: «Et morbi, et medicina», що означає «Медицина сама по собі, а хвороба сама по собі». З'ясувалося також, що гігієнічна наука, що очолила стратегію попередження захворювань, також не в змозі вирішити цю проблему. Це пов'язано, насамперед, з тим, що в центрі уваги гігієни виявилася не сама людина та її здоров'я, а ті умови, у яких вона існує. У той же час проблема здоров'я невіддільна від проблеми самої людини, вона виникає разом з людиною й видозмінюється відповідно розвитку людської культури (И. В. Давидовський, 1962).

Здоров'я є дуже складною категорією, являючи собою результат взаємодії індивіда та середовища – умов його існування, провідних мотивів його життєдіяльності й світовідчуття в цілому. Це є посилкою для створення теорії індивідуального здоров'я. Але от парадокс: медицина, ставлячи своєю метою досягнення здоров'я, займається хворобою. У зв'язку із цим у предметному покажчику УДК у розділі 6.1 «Медицина» немає навіть категорії «індивідуальне здоров'я» як такої.

У силу глобального характеру проблеми очевидно, що задля її дозволу потрібний перехід на інший науковий і філософський рівень її розгляду та осмислення. Думаємо, що побудову теорії здоров'я необхідно проводити з урахуванням наступної ієрархії наук:

  • Закони Світобудови

  • Природничі науки

  • Людинознавство

  • Теоретична медицина

Не претендуючи на детальний розгляд кожного з наведених розділів фундаментальної науки, розглянемо тільки ті їхні аспекти, які вже показали свою значимість для рішення розглянутих проблем – проблем індивідуального здоров'я.


1. Закони Світобудови.

Свідомість як інструмент управління інформацією.

Досягнення квантової фізики (Д. Бом, 1959; В. Гейзенберг, 1989 і ін.) багато в чому змінили наші погляди на Світ, допомагаючи, у той же час, розібратися в деяких феноменах, завзято заперечуваних «ортодоксальною» наукою. «Класична» фізика описує «проявлену» реальність. Квантова теорія обґрунтовує існування «непроявленої», нелокальної реальності. «Нелокальні стани» пов'язані із процесами їх «проявлення» (рекогеренції) у вигляді локальних елементів реальності (матеріалізація об'єкта «з нічого») і переходу в «нелокальний стан» (декогеренції) – зникнення об'єкта з фізичної реальності. З погляду «класичної» фізики ці процеси в повному розумінні слова – «надприродні», або «паранормальні». Однак саме з позицій квантової теорії знаходять своє наукове пояснення такі явища як телекінез, телепатія, телепортація, ясновидіння і т.п.

Відповідно до теореми Белла (1964) у Світі не існує ізольованих систем; кожна частка Всесвіту перебуває у «миттєвому» зв'язку з усіма іншими частками. Вся Система, навіть якщо її частини розділені величезними відстанями і між ними відсутні сигнали, поля, механічні сили, енергія і т.д. функціонує як Єдина Система. При цьому миттєвий «зв'язок» не вимагає витрат енергії. Справедливість цієї математично доведеної Беллом теореми експериментально спочатку була підтверджена фізиком А.Аспектом (1982), а потім і іншими дослідниками. Засобами «беллівського» зв'язку послугує інформація. Елементом, що пересувається швидше за світло і з'єднує Систему воєдино, є «свідомість». Свідомість варто розуміти як вищу форму розвитку інформації, яка самоусвідомлює й творить інформацію (А.Е.Акімов, 1999). Носієм інформації у Світі є торсійні поля, які поширюються без витрат енергії і практично миттєво. Таким чином, основним положенням, що змінює суть нашого життя, є визнання глобальної ролі Свідомості як особливої субстанції, здатної активно взаємодіяти з живою та зашкарублою матерією в оточуючому нас світі. Свідомість людини – фрагмент Свідомості Всесвіту. Людина здатна пізнавати світ чисто умоглядно, будувати його детерміновані, але нелокальні моделі, оскільки здатна миттєво охопити своєю думкою як нескінченно мале, так і нескінченно велике. Цей образ світу позбавлений просторово-часової структури, але стимул свідомості може вносити корективи в його стан.

Професор інституту теоретичної фізики університету в Орегоні (США) Аміт Госвамі у своїй книзі «Всесвіт, що створює себе» з підзаголовком «Як свідомість творить матеріальний світ» пише: «Свідомість є тим основним принципом, на якому ґрунтується все існуюче» (Цит. по: Гуннер Ф., 1996). Подібну точку зору поділяють і російські академіки А.Е.Акімов і Г.И.Шипов (1996), стверджуючи: «Важко розглядати еволюцію Всесвіту без такого фактора, як Свідомість Всесвіту, фрагментом якого є свідомість Людини».

Таким чином, якщо коротко резюмувати думку фізиків, можна стверджувати, що Свідомість – інструмент управління інформацією. А інформація – це начало всіх начал. Підтвердженням цього висновку служить поява деяких нових фактів, які не вписуються у звичну парадигму медичної науки. Мова йде, насамперед, про реальні й документально підтверджені можливості (А.Н.Петров і І.В.Арєпьєв) відновлювати (регенерувати) вилучені органи людини (нирки, щитоподібна залоза, жіноча репродуктивна система, зуби та ін.), а також виліковувати пацієнтів від захворювань, що вважаються безумовно смертельними. Регенерація органів запускається імпульсом свідомості (А.Н.Петров, 2005). У медичній науці добре відоме явище «ятрогенії» – виникнення клінічних ознак захворювання при самонавіянні. Як виявилося, можливий і зворотний процес. Його частковим проявом можна вважати феномен «плацебо», коли прийом неактивної речовини, що представляється пацієнтові як лікувальний препарат, приводить до поліпшення стану хворого.

А.І.Полєтаєв (2007) провів модельні дослідження з можливості керування регенерацією імпульсом свідомості. Експеримент проводився в стінах Інституту молекулярної біології РАН. Інститут забезпечував культуральний та аналітичний супровід роботи, в якості операторів для впливу на клітини брали участь А.Н.Петров та І.В.Арєпьєв. Основне завдання даного експерименту – перевірка можливості стимуляції клітинного поділу поза організмом. Ставилося конкретне завдання – стимулювати прискорений поділ клітин HL-60, відомих людських клітин моноцитарного типу, що широко використовуються в експериментальній біології. Після того, як клітини були дистанційно простимульовані (це тривало біля 10-15 хвилин), їхнє дослідження в наступні два дні показало, що параметри поділу по фазах клітинного циклу змінилися, а час подвоєння числа клітин скоротився з 26-28 годин до 12-14. Дослідження методом лазерної цитометрії в потоці показало, що після стимуляції в цій культурі майже не спостерігалося клітин не задіяних, тобто «відпочиваючих» від поділу. Ця зміна швидкості та активності регенеруючих клітин феноменальна, якщо врахувати, що зазвичай діляться близько 5% клітин, заповнюючи природнє зменшення. Інші 95% «відпочивають».

Здатність імпульсом свідомості дистанційно впливати на структуру води продемонстрував Масару Емото (2007). Читаючи лекцію в Ізраїлі, він показав на екрані колбу з водою з водопроводу, що стоіть в нього в кабінеті в Токіо. У цій воді була відсутня яка-небудь структура. Після колективного (силами аудиторії) впливу імпульсом свідомості на воду в ній утворилася якась структура, що й було продемонстровано до кінця лекції.

Нагадаємо, що людина на 80% складається з води. Таким чином, впливаючи імпульсом свідомості на структуру внутрішньоклітинної рідини, можна впливати на процеси життєдіяльності як убік їхньої оптимізації, так і негативно. Численні приклади із практики «магів» підтверджують цю можливість. Але тільки тепер з'явилася можливість розробляти наукові основи «магії» – відновлювати здоров'я пацієнтів за рахунок роботи зі свідомістю.


Голографічний принцип побудови Всесвіту.

Сьогодні в арсенал науки увійшли голограмний принцип будови Всесвіту, голограмна модель свідомості людини, уявлення про людину як носія цілої інформації Всесвіту.

Всю голограму Всесвіту можна уявити собі як якусь послідовність рівнів ієрархії, у якій кожний вищестоячий рівень містить у собі всі що лежать нижче. Цей ланцюжок розгортається в такий спосіб: Всесвіт – група галактик – окрема галактика – сонячна система – планета (ноосфера) – людина – окремі системи організму – клітини – речовина – поле. При цьому всі ці рівні аналогічні один одному, але не ідентичні. Але якщо людина – голографічний відбиток Всесвіту, то тоді вона сама повинна мати всі ознаки голограми. Вона їх і має. У будь-якій ділянці голограми весь об'єкт присутній цілком. Про це красномовно свідчать так звані «мінісистеми подоби»: іридодіагностика – виявлення патології по райдужці ока; діагностика по язику, долоні, стопі (мал.1), вушній раковині і т.п. Є підстави для твердження про те, що в кожній клітці закодований весь організм цілком (що і є основою клонування).




Рис. 1


Якщо кожна клітина організму є точним голографічним відбитком усього організму в цілому, то для неї повинні бути характерні всі властивості «материнського організму» – дихання, харчування, виділення, обмін речовин, енергоінформаційний обмін з навколишнім середовищем, здатність до відтворення, і, нарешті, свідомість. При видаленні частини організму в його голограмі зберігається інформація про цю вилучену частину (рис.2), що і є, певно, основою для регенерації.


Рис.2.

Ефект «фантома» листка, що демонструє голографічну природу живого. У центрі листка отвір, у якому відбивається голографічне зображення цілого листка (за Думитреску, цит. за: Р.Гербер, 1988).

Голографічність Всесвіту знаходить висвітлення в древніх знаннях, і недарма в древніх східних канонах філософії зустрічаються наступні твердження: "Що в небесах, те й на землі", або "Що у великому, те й у малому", "Ціле складається із частин, але кожна частина є ціле».
         Очевидно, «голограма здоров'я» повинна мати свої особливості, дослідження яких – справа майбутнього.


Принцип «Золотого Перетину».

«Золотий Перетин» – закон гармонії у світобудові. У сучасній науці існує безліч наукових напрямків, що вивчають Золотий Перетин і його численні додатки в математиці, фізиці, астрономії, філософії, ботаніці, біології, медицині та ін. Безліч архітекторів, художників, поетів, музикантів використовують у своїй творчості принцип Золотого Перетину. У сучасній науці зроблений ряд видатних відкриттів, заснованих на числах Фібоначчі й Золотому Перетині. Відкриття "квазі-кристалів", зроблене в 1984 р. ізраїльським ученим Даном Шехтманом, засноване на Золотому Перетині й "пентагональній" симетрії, має революційне значення для сучасної фізики. Прорив у сучасних уявленнях про природу формоутворення біологічних об'єктів, на початку 90-х років зроблений українським ученим Олегом Боднаром, що створив нову геометричну теорію філлотаксиса. Завдяки дослідженням американських учених Эліота, Пречтера та Фішера числа Фібоначчі активно ввійшли в сферу бізнесу і стали основою оптимальних стратегій у сфері бізнесу й торгівлі. Ці відкриття підтверджують гіпотезу американського вченого Д. Вінтера, керівника групи "Планетарні серцебиття", відповідно до якої не тільки енергетичний каркас Землі, але й побудова всієї живої речовини засновані на властивостях додекаедру та ікосаедру – двох "Платонових тіл", пов'язаних із Золотим Перетином. І нарешті, мабуть, найголовніше – структура ДНК являє собою чотиримірне розгорнення (по осі часу) обертового додекаедру. Таким чином, виявляється, що весь Всесвіт – від Метагалактики й до живої клітки – побудований на єдиному принципі –нескінченно вписувані один в один додекаедру та ікосаедру, що перебувають між собою в пропорції Золотого Перетину (Інтернет-1).

Закон Золотого перетину має безпосереднє відношення й до людини – його будови та функціям. Ще Клавдій Птолемей, розділивши рівномірно ріст людини на 21 відрізок, виділив дві основні частини: більшу (мажор), що складається з 13 відрізків, і меншу (мінор) — з 8. При цьому виявилося, що відношення довжини всієї фігури людини до довжини її більшої частини дорівнює відношенню більшої частини до меншої, тобто повністю підкоряється законам Золотого перетину (мал.3). Те саме стосується і динаміки функцій людини. Приміром, на електрокардіограмі виділяється дві ділянки різної тривалості, що відповідають систолічній (t1) (t1) і діастолічній (t2) (t2) фазам діяльності серця. Встановлено, що в людини та в інших ссавців є оптимальна ("золота") частота серцебиття, при якій тривалості систоли, діастоли та повного серцевого циклу (T) співвідносяться в пропорції золотого перетину, тобто T : t2 = t2 : t1.



Рис.3.

Антропометричні критерії гармонії із позначенням пропорцій «золотого перетину».





Рис.4.
Пояснення в тексті

Так наприклад, для людини ця "золота" частота дорівнює 63 ударам серця в хвилину, для собак — 94, що відповідає реальній частоті серцебиття в стані спокою. Встановлено також, що якщо взяти за одиницю середній тиск крові в аорті, то систолічний тиск крові в аорті становить 0,382, а діастолічний — 0,618, тобто їхнє співвідношення відповідає золотої пропорції. Це означає, що робота серця відносно часових циклів і зміни тиску крові оптимізовані за тим самим принципом — законом золотої пропорції (мал.4). Діяльність мозку також підкоряється закону золотої пропорції. Цей факт був виявлений російськими фізіологами Соколовими (Інтернет-2). На жаль, ці закономірності поки недостатньо використовуються у фізіології й клінічній медицині (Книшов Г.В. і ін., 2000) і поки не використовуються у валеології.

Фрактальна будова Всесвіту

Народження теорії фракталів прийнято пов'язувати з виходом в 1977 році книги Бенуа Мандельброта «Фрактальная геометрія природи». Теорія фракталів — один з розділів теорії хаосу (у свою чергу «детермінований хаос» — розділ синергетики), що використовується при описі зображень складних, у тому числі природних об'єктів: форми хмар, берегових ліній, ярів, турбулентності атмосфери, та ін. Фрактал – елемент структури будь-якого об'єкта, який має певну форму, що повторююється в різних масштабах і координатах. Найбільш доступний приклад фрактальної структури – форма папороті: кожний її елемент повторюється в різних масштабах, ці елементи подібні один одному, хоча й мають різний розмір. Фрактальну структуру мають судинна мережа організму, бронхіальне дерево, нервові клітки з їхніми відростками та ін. (Goldberger A.L. 1991).
         Є підстави вважати, що весь Всесвіт побудований по типу фрактальної структури – від розташування небесних тіл до динаміки функцій живого організму. Нормальна динаміка функцій здорових індивідів відповідає хаотичному режиму функціонування. В той же час дослідження таких процесів свідчить про те, що спостережуваний «хаос» не є наслідком впливу флуктуацій, а скоріше властивий самій природі динамічного процесу в організмі, будучи «детермінованим хаосом».
         Детермінований хаос – породжений певними правилами, які самі по собі не включають ніяких елементів випадковості. Детермінований хаос – явище, властиве винятково нелінійним системам (Шустер Г., 1988). У хаосі є порядок: в основі хаотичної поведінки лежать фрактали. Для оцінки динамічних систем застосовують аналіз хаотичних сигналів, які генерують системи (В.Г.Ткачук та ін.,1994). Хаотичні явища, такі як турбулентність атмосфери, форма хмар, берегової лінії, водойм, рослин, структура кровоносних судин і дихальних шляхів або ритм серцевих скорочень проявляють подібні закономірності в різних часових або просторових масштабах. Наприклад, якщо проаналізувати поводження кривої, побудованої на тривалості інтервалів R-R, на ділянці в декілька годин, можна виявити флуктуації, які подібні із флуктуаціями в масштабі часового проміжку в одну хвилину. При більше ретельному аналізі (з точністю виміру інтервалів R-R до 0,002 с.) виявляється детерміністський хаос серцевого ритму, особливо в стані спокою (Г.Л.Апанасенко й ін., 2000).
         Таким чином, серцевий ритм є типовим фрактальним об'єктом, а біологічні системи підкоряються законам побудови та функціонування хаотичних процесів, що дає можливість аналізувати їх методом фракталів. Хаотична динаміка дає багато функціональних переваг. Хаотичні системи здатні працювати в широкому діапазоні умов і тому легко адаптуються до змін. Ця пластичність дозволяє системам задовольняти вимогам непередбаченого та мінливого зовнішнього середовища, допомагає хаотичним системам задовольняти потреби мінливого та непередбаченого зовнішнього світу. Ступінь хаотичності, що характеризує режим функціонування здорового індивідуума, може змінюватися в ту або іншу сторону. Чим жорсткіше зберігається ритм, тим більший ступінь напруги її (систему прим. ред.) характеризує (К.В.Судаков, 1998).
         Графік поведінки системи в просторі або на площині зветься атрактор. Атрактор служить моделлю режиму функціонування дисипативної динамічної системи і відбиває граничну множину траєкторій у фазовому просторі системи, до якої прагнуть всі траєкторії з деякого двокілля цієї множини. Фазовий простір – абстрактний простір, де координатами служать ступені свободи системи. Прикладом найпростішого атрактора є фіксована крапка, що відображує рух маятника, складні атрактори – області фазового простору, які притягають до себе траєкторії. Форму та структуру атрактора, закономірності його еволюції при змінах режиму функціонування системи можна використовувати для отримання інформації, а, отже, для діагностики (рис.5).

Рис. 5.

Фрактальні портрети (атрактори) з роботи Голдбергера Е. та ін. (1990). У здорової людини (ліворуч) фазова діаграма нагадує дивний атрактор. За 8 доби до раптової серцевої смерті (у середині) у фазовому просторі виходить граничний цикл. За 13 годин до зупинки серця (праворуч) атрактор у вигляді крапки.

Ще в 1951 р. Н. Нurst запропонував метод аналізу часових рядів, метод нормованого розмаху (метод R/S), що дозволяє аналізувати ступінь самоподоби структур. Чим більше ступінь самоподоби в стохастичності діяльності системи, тим більше індекс наближається до 1,0 (Федер Є., 1991).Таким чином, збільшення площі атрактора (що свідчить про збільшення ступенів свободи) і Нurst-індексу самоподоби вказують на оптимізацію стану біосистеми (Ю.С.Чистякова, 2004).
         В оточуючому нас світі ступінь самоподоби фрактальних структур становить близько 0,73 (Б. Мандельброт, 2002). Таким чином, фрактальний аналіз динаміки показників функцій організму дає можливість судити про ступінь оптимальності його функціонування.

2. Природничі науки

Із природничих наук найбільшу значимість для теорії здоров'я мають біологія, психофізіологія і психологія. Саме ці науки застосовуються поки найбільшою мірою для рішення проблем валеології. Аналіз особливостей онтогенезу може багато чого дати для рішення проблем здоров'я індивіда й популяції. Істотний розвиток прикладних аспектів цієї найбільшої теоретичної проблеми отримані роботами співробітників НДІ валеології Ростовського Державного університету (Є.К. Айдаркін, К.Г. Чароян та ін.). Закономірності еволюції процесів біоенергетики у світі живого використані українською школою валеології для теоретичного та практичного обґрунтування прямих показників індивідуального здоров'я (Г.Л.Апанасенко, 1985; 1992 та ін.). Безліч аспектів фізіології екстремальних станів, у т.ч. фізіології спорту, застосовуються для рішення теоретичних і практичних аспектів індивідуального здоров'я.

3. Людинознавство.

Під людинознавством розуміють широке коло досліджень, що охоплює тією чи іншою мірою всі розділи духовної культури. У центрі уваги перебувають «вічні» питання, що таке людина (у чому її сутність або природа), як він взаємозалежний з навколишнім світом, у чому сенс її існування, якою вона повинена бути, в який спосіб вона може стати краще. Таким чином, під людинознавством розуміється той зміст духовної культури, що служить задоволенню потреби людини у самопізнанні і самовдосконаленні. Якщо допустити синонімію "Людинознавство" і "Антропології", то можна виділити, принаймні, чотири значення Людинознавство, що розрізняються своєю широтою: 1) як вся сукупність знань про людину; 2) як всі науки про людину; 3) як комплексна наука про людину (західний варіант антропології); 4) як фізична (в ідеалі біологічна) антропологія (сучасна модель вітчизняної антропології).
         З ідеєю подолання роздробленості наук про людину в 1960-ті р.р. виступив психолог Б. Г. Ананьєв. Закликаючи до об'єднання ледве не всіх наук навколо проблеми людини, центральне місце він відвів психології. У цьому заклику не враховується, що й лінгвісти, і географи, і навіть «фізичні» (біологічні) антропологи в не меншому ступені усвідомлюють положення своїх наук як єднальне природо- і суспільствознавство. Інший підхід до інтеграції наукового людинознавства розроблявся філософом Г. П. Щедровицьким. У його концепції дотримується принцип рівноправності наук, хоча задача інтеграції ставиться не стосовно масивів знання, створюваним окремими науками, а стосовно трьох "полярних уявлень" про людину: 1) як функціонального елемента соціальної системи, 2) як вільної і суверенної особистості, 3) як организма.

Про духовні аспекти здоров'я.

З позицій валеології людина являє собою єдину систему, що складається із трьох ієрархічних рівнів: духовного, психічного й тілесного. При цьому духовність – вершина ієрархії цієї системи. Те, що відбувається на нижчих рівнях організації людини – психічному та тілесному – цілком визначається станом духовної сфери. Тут, звичайно, валеологія нічого нового не відкрила: всі древні філософські й релігійні вчення стоять на цих же позиціях. Але вона вперше застосувала цей підхід для рішення проблем індивідуального здоров'я.
         Виходячи з методологічних передумов валеології, можна стверджувати, що фізична життєздатність населення залежить не тільки від умов буття (матеріальних факторів), але й від моральної атмосфери та емоційного стану суспільства (духовних і душевних факторів).
         Проблемою духовності наука ніколи не займалася. Зате багато займалася цим теологія. У теологічній психології виділяються три групи факторів духовного неблагополуччя. Перша група містить «гріхи» порочних цілей, які змушують людину вибирати в житті помилковий шлях (сріблолюбство, блуд, обжерливість, «сотворіння кумирів»). Друга група – це «гріхи» руйнівних соціальних відносин. Одні з них приводять до деструкції суспільства (через індивідуалізм, егоїзм, заздрість, неповагу до старшого), інші – до придушення свободи особи (через диктатуру масової культури або гординю авторитарної влади). Третя група включає «гріхи» пагубних емоцій, які формують у свідомості людини домінантні вогнища саморуйнування (гнів, туга, втрата сенсу життя, безвихідність). Теологія називає все це не просто «гріхами», а «смертними гріхами», тобто ведучими до смерті людини.
         Усе, що відбувалося на пострадянському просторі після розвалу СРСР, являло собою «насильство над духом», спробою «ампутувати» стару душу й пересадити нову. Але не у всіх країнах бувшого СРСР так катастрофічно «перемелюється» духовність населення. У частині країн, у яких у роки радянської влади іслам був загнаний у підпілля, він вийшов на духовну й політичну авансцену, зцементував суспільство, змусивши його жити за законами предків (хоча чимало з них не можуть бути сприйнятими європейським розумом). Саме цим пояснюється, на наш погляд, позитивна динаміка показників смертності в ісламських республіках, незважаючи на відставання в економічних показниках. Це значить, що неприйняття нової ідеології визначається не стільки попереднім радянським вихованням, скільки далекою історичною пам'яттю народу, його етнічним архетипом (колективним несвідомим за К.Юнгом).
         Можна припустити, що духовне неблагополуччя не тільки сприяє розвитку захворювань (через добре відомі психосоматичні механізми), але й є власне ушкоджуючим чинником. Довести такий вплив на фізичне здоров'я можливо тільки в тривалих дослідженнях. Якщо погіршення духовного благополуччя буде супроводжуватися зростанням захворюваності й смертності, значить «гріховність» з'являється в медичному розумінні фактором ризику розвитку захворювань і смерті.
         Проведення подібних досліджень вимагає «вимірювання» духовності. Приладами це зробити неможливо, тому що об'єктом вимірювання виступають нематеріальні явища. У подібних ситуаціях теологія рекомендує оцінювати моральність людини опосередковано – «за справами її». Чим більше суспільство схильне до здійснення дурних вчинків, тим частіше вони трапляються. Отже, за кількістю порушень загальнолюдських заповідей (не убий, не укради, не чини прелюбу, не створи собі кумиру, шануй батьків, не впадай у відчай й т.п.) можна ретроспективно судити про рівень духовної ущербності суспільства. Одиницями виміру здатні служити дані офіційної статистики про дії, які вважаються порушенням перелічених заповідей: убивства, грабежі, розлучення, алкоголізм, покинуті батьки та діти, самогубства та ін. Там, де соціальні аномалії зустрічаються частіше, рівень занепаду духовності населення вище.
         Слід зазначити, що духовність у валеології трактується не в релігійному змісті, а у світському. Під духовністю розуміють особливу діяльність свідомості, спрямовану на збагнення сенсу життя і свого місця в ньому, на визначення критеріїв добра і зла для оцінки людей і подій. Благополучними вважаються дії, що відповідають загальнолюдським нормам моральності, закріпленим народною мудрістю в релігійних заповідях. Вони призначені для пошуку оптимальних форм існування й розвитку людини та суспільства. Протилежні мотиви стосуються сфери духовного неблагополуччя («гріховності»). Сумарну величину духовного неблагополуччя характеризує загальна злочинність. Для вивчення зв'язку перелічених параметрів було проведене дослідження на матеріалі російської й української статистики (І.А.Гундаров, 2001). Виявлено тісний збіг між динамікою морального та фізичного неблагополуччя. Ступінь кореляції обох траєкторій досягала 0,85. Усяке підвищення або зниження злочинності супроводжувалося підвищенням або зниженням смертності (рис.7). Подібна за характером зв'язок виявлений і між динамікою самогубств і смертності.



В обох випадках кожна із групи причин не могла викликати іншу. Виходить, існував якийсь прихований агент, що формував загальну єдину схильність до злочинів, вбивств, самогубств і хвороб. Жоден з відомих медичних, екологічних, геофізичних або інших факторів не повторював представленої траєкторії. Найімовірніше, у ролі прихованої причини виступав морально-емоційний стан суспільства.
         Викладені матеріали служать достатньою підставою для висування гіпотези про значення духовного неблагополуччя як фактора ризику передчасної смерті.
         Із усього викладеного витікає, що за інших рівних умов поліпшення (погіршення) морально-емоційного стану суспільства супроводжується відповідною зміною демографічної ситуації. Навіть якщо зробити жителів пострадянського простору в 10 разів багатшими, зберігши при цьому нинішню соціальну атмосферу (егоїзм, різке розшарування на багатих і бідних, непевність у завтрашньому дні та ін.), то важко очікувати подолання демографічної кризи.

Біополева структура людини.

Зараз уже загальновідомим є ефект, описаний подружжям Кірліан (1938). Ефект Кірліан — плазмове світіння електророзряду на поверхні предметів, які попередньо містяться в змінне електричне поле високої частоти 10-100 кгц, при якому виникає поверхнева напруга між електродом і досліджуваним об'єктом від 5 до 30 кВ. Ефект спостерігається на будь-яких біологічних об'єктах, а також на неорганічних зразках різного характеру. В 1942 році С. Я. Туригіним було виявлене випромінювання людини в мікрохвильовому діапазоні, а Ю.В. Гуляєвим із соавт. (1983) зареєстроване низькочастотне електромагнітне поле. Ці поля відбивають деякі параметри функціонування окремих органів і систем. Вони можуть бути зареєстровані та ідентифіковані за допомогою спеціальних пристроїв. З'являється усе більше прихильників теорії, відповідно до якої електромагнітні поля в біологічних системах відіграють регуляторну та інформаційну роль (П.П.Гаряєв, 1997).
         Багаторічними дослідженнями Гарольда Бара (H. Burr, 1972) встановлено, що енергетичні поля – невід'ємна властивість живих організмів. Найбільш дивне, що виявив цей дослідник, полягало в тім, що енергетичні поля визначаються ще в незаплідненій яйцеклітині тварини. Бар припустив, що будь-який організм, що розвивається, слідує запропонованій схемі росту, що визначається індивідуальним електромагнітним полем. Крім того, отримані свідчення, які підтверджують голографічну природу цих біоенергетичних полів. Виявляється, якщо видалити частину зеленого листа рослини, на електрограмі зберігається картина недоторканого, цілого листа (ефект «фантомного листа»). Так, І. Думитреску, використовуючи методику сканування, засновану на електрографічному процесі, сфотографував лист із вирізаним у ньому круглим отвором. На проявленому знімку – лист із маленьким отвором, усередині якого видно зменшений фантом цього ж листа (мал.2). Результати цього експерименту підтвердили голографічну природу організуючого енергетичного поля, що оточує й пронизує живі організми (у метафізичній літературі це поле називається «ефірним тілом»).
         Російськими вченими створений прилад (К.Г.Коротков), здатний візуалізувати і фіксувати для подальшого аналізу поля різних об'єктів — програмно-апаратний комплекс, заснований на комп'ютерній обробці викликаних газорозрядних світінь (ГРВ-камера). Устаткування дозволяє спостерігати на екрані комп'ютера в реальному масштабі часу зміни біологічних полів людини.

Метод ГРВ дозволяє:

  •    проводити експрес-діагностику і моніторинг стану окремих органів
       і систем людини, а також усього організму в цілому;
  •    виявляти функціональні порушення в організмі до їхньої клінічної
       маніфестації;
  •    оцінювати психологічні характеристики особистості;
  •    визначати рівень стресу й тривожності;
  •    підбирати адекватні методи оздоровлення для кожного пацієнта
       індивідуально;
  •    відслідковувати вплив будь-якого плану впливів на організм
       людини;
  •    досліджувати об'єкти різної природи – воду, біологічні рідини
       (кров, лімфу, плазму), мінерали, продукти харчування, рослини,
       тварин тощо.
  • Таким чином, Людина має власне силове поле, відповідальне за організацію його системи. Думки людини розглядаються як живі голограми, що володіють формоутворюючою функцією, а розвиток свідомості підлеглий загальному закону, "прихованому порядку», закладеному у Всесвіті. Впливаючи на свідомість, можна вносити корекцію в польову структуру і нормалізувати стан соматичних функцій (рис.8). Метод дозволяє також об'єктивізувати вплив психотерапевтичних процедур.

    Рис.8.
    Біополе людини (метод ГРВ) до- і після психотерапевтичної процедури

    Теоретична медицина.

    Внесок валеології в рішення проблем теорії здоров'я полягає, насамперед, в усуненні парадоксів медицини. Як уже вказувалося, найбільшим її парадоксом є те, що, ставлячи своїм завданням досягнення здоров'я, вона займається хворобою. Якщо стоїть завдання одержати передову космічну техніку, вкладаються гроші в ракетобудування. Якщо мова йде про підвищення продуктивності м'ясо-молочної промисловості, фінансується сільськогосподарська галузь. Але медицина не схожа на інші галузі людської діяльності: при бажанні досягти здоров'я, финансується переважно проблема хвороби. Але чим більше у хворобу вкладається грошей, тим більше хворіють люди. З'являються нові хвороби й нові ліки. Але до здоров'я це відношення не має. Направляючи свої зусилля на виявлення причини захворювання або механізмів його розвитку, медична наука не бачить людину цілісну, не помічає всього того, що відбулося з людською природою в умовах сучасної цивілізації. Валеологія вперше виділила індивідуальне здоров'я в самостійний предмет дослідження і управління. На підставі фундаментальних робіт В.І.Вернадського, Е.С.Бауера, М.М.Амосова та ін. розроблені теоретичні основи й методичні підходи до кількісної оцінки індивідуального здоров'я (життєздатності), показані інформативність і прогностична значимість цієї оцінки. Таким чином, крім загальноприйнятої моделі нозологічної діагностики (характер, поширеність і стадія патологічного процесу), розроблена нова діагностична модель – оцінка рівня здоров'я індивіда (Г.Л.Апанасенко, 1985, 1992).
             Проведення популяційних досліджень по оцінці рівня здоров'я населення дозволило вперше описати феномени «безпечного рівня» здоров'я, вище якого не реєструються ні ендогенні фактори ризику, ні маніфестовані захворювання, і «саморозвитку» патологічного процесу при виході індивіда з «безпечної зони» здоров'я. На основі цих розробок обґрунтовується нова стратегія превентивної медицини – «управління здоров'ям індивіда». При аналізі поширеності ендогенних факторів ризику розвитку хронічних неінфекційних захворювань залежно від рівня здоров'я, зроблено висновок, що існує єдиний фактор ризику розвитку хронічних неінфекційних захворювань – «мітохондриальна недостатність» клітин організму у вигляді недостатнього рівня енергоутворення (гіпоергія), обумовлена негативним впливом комплексу факторів у процесі життєдіяльності індивіда. Саме ці підходи дозволили дійти висновку, що «безпечний рівень» здоров'я – основа первинної профілактики хронічних неінфекційних захворювань (ХНІЗ).
             Особливо слід зазначити внесок валеології в загальну теорію медицини. Крім двох основних напрямків – лікування й профілактики захворювань, представлене третій й, імовірно, головний (у майбутньому) напрямок охорони здоров'я – моніторинг і зміцнення здоров'я індивіда. Цю думку добре ілюструє мал. 9, на якому відображена алегорія: живий організм представлений у вигляді кульки, що перебуває на похилій площині (стійкий нарівноважний стан за Е.Бауеру). Скочування кульки на горизонтальну площину означає смерть. Три сили можуть перешкодити скочуванню кульки: клінічна медицина при початку руху кульки до долу (3), гігієна – зменшення кута нахилу площини, тобто оптимізація умов життєдіяльності (2) і валеологія – комплекс заходів, що прагне підтягти кульку догори (1).



    Рис.9
    Объяснения в тексте

    Таким чином, сформовані початки теорії здоров'я, що може бути основою нової стратеги охорони здоров'я з акцентом на збереження й відновлення ефективності механізмів здоров'я. Ця стратегія здатна позбавити медицину ще одного парадокса, коли наявність достатньої структури охорони здоров'я не впливає на популяційні показники здоров'я.
             Всі положення фундаментальних наук, представлені в даній статті, мають те або інше відношення до закономірностей існування людини, до механізмів її здоров'я.
             Тобто вони з повним правом можуть бути віднесені до проблем валеології. Не всі вони поки що з однаковим успіхом знайшли своє відображення в діяльності фахівців валеологічного профілю. Але це справа майбутнього. У той же час є підстави стверджувати, що валеологія як наука «ширше» дивиться на проблему досягнення індивідуального та популяційного здоров'я у порівнянні з ортодоксальною медициною. Їй під силу змінити парадигму рішення проблеми, перейшовши від «охорони здоров'я» до «здоровотворення». Але це можливо лише при наявності повноцінної теорії індивідуального здоров'я з урахуванням досягнень фундаментальної науки.


    Abstract

    The analysis of the last achievements of fundamental science, relating to by the problem health of man is conducted in the article.




    Литература

    Акимов А.Е. Облик физики и технологий в начале ХХ века. М., Шарк., 1999

    Акимов А.Е. и Шипов Г.И.. Сознание, физика торсионных полей и торсионные технологии\\ Сознание и физическая реальность,1996, т.1. №1-2, с.66-72

    Апанасенко Г.Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. 1992.-МГП "Петрополис", Санкт-Петербург, 123 с.

    Апанасенко Г.Л, Земцова В.Й. Фрактальный анализ сердечного ритма при миокардиодистрофии у спортсменов//Матерiали IV Мiжнародного наукового конгресу «Олимпiйський спорт i спорт для всiх: проблеми здоров‘я, рекреацii, спортивноi медицини i реабiлiтацii.» Киев 2000. С.

    Бом Д. Причинность и случайность в современной физике. М., 1959

    Гаряев П.П. Волновой генетический код. М., 1997. 138 с.

    Гейзенберг В. Физика и философия. М., Наука, 1989

    Гербер Р. Вибрационная медицина, М., 1988, 320 с.

    Голдбергер Э., Ригни Д., Уэст Б. Хаос и фракталы в физиологии человека\\ В мире науки, 1990, №4, с.25-30

    Голяченко О.М., Г.О.Слабкий и др. Чому вимирає українська людність.-Новости медицины и фармации, 2008, №9, с.21-23

    Гундаров И.А. Пробуждение. М., 2001, 349 с.

    Гуннер Ф. Сознание, которое творит мир\\Новый научный импульс. 1996, №1, с.12-14

    Давыдовский И.В. Проблемы причинности в медицине. М.,Медгиз, 1962, 176 с.

    Интернет – 1: http://www.milogiya2007.ru/uzakon2_2.htm

    Интернет-2: http://www.goldenmuseum.com/index_rus.html

    Мандельброт Б. Фрактальная геометрия природы. – М., Институт компьютерных исследований. 2002, 656 с.

    Масару Эмото. Послание воды. Любите себя. Минск,2007, 160 с.

    Петров А.Н. Сотворение мира.В 3-х томах, М., Изд-во Культура, 2005

    Полетаев А.И. Шестилетний опыт наблюдений результатов неконтактной коррекции здоровья. Новый мир,.2007, спецвыпуск

    Судаков К.В., ред., Оценка здоровья работников промышленности. 1990. Куйбышев, 198 с.

    Ткачук В.Г, Битко С.Н, Земцова В. И. Использование стохастических методов анализа ЭКГ для диагностики и прогнозирования функционального состояния спортсменов // Кибернетика и вычислительная техника.-1994 Вып. 102, с.64-67

    Федер Е. Фракталы. – М.; Мир, 1991

    Чистякова Ю.С. Перспективы применения фрактального анализа сердечного ритма в спортивной медицине // Наука в Олимпийском спорте.- 2004. № 1. – С. 70-74

    Шустер Г. Детерминированный хаос. Введение. — М.: "Мир", 1988

    Bell.S. \\Phisics, 1964, 1, 195

    Goldberger A.L. Is the normal heartbeat haotic or homeostasis- New Phisiol. Sci/ 1991 Vol. 6 p. 87-91

    Hurst H.E. Long-term storage capacity of reservoirs. Tr. of the American Society of Civil Engineers. 1951, 116, 770-808





    Копірайт зі зміною років
    Ukrainian Russian