Переді мною - гарний, барвисто виданий фоліант. Дуже солідний об'єм. Красива і коротка назва: “Здоров'я людини”. Що міститься за цією яскравою обкладинкою? Які нові теоретичні і практичні положення формулюють автори для розв'язання проблеми, яка знаходиться в центрі уваги багатьох дослідників?
Почнемо відповідати на ці питання, звичайно, з теорії. Перша глава має назву “Парадокси здоров'я” і відкриває розділ “Підходи, обмеження і можливості діагностики здоров'я”, повинна була б за задумом авторів ввести читача в проблему здоров'я. Але вона дійсно повна парадоксів, але парадоксів аж ніяк не наукових. Використавши нашу тезу (1992) про життєздатність (природно, без посилання) як суть здоров'я, автори дещо перетворюють його: “Здоров'я, – стверджують вони (с.7), – це життєздатність в її суб'єктивному сприйнятті”. Як це розуміти? Хто з вас, шановні читачі, може суб'єктивно оцінити свою життєздатність? Можна оцінити суб'єктивно своє здоров'я (вірніше - самопочуття), але не більш. Справа в тому, що життєздатність – це біологічна суть здоров'я. А суб'єктивні відчуття визначаються, швидше, психосоціальною компонентою здоров'я, якістю життя індивіда. Одні і ті ж життєві обставини по-різному діють на його емоційну сферу, формуючи самооцінку здоров'я. І самі автори далі так пишуть про це: “Суб'єктивне сприйняття об'єктивного стану життєздатності може перекручуватися настільки, що інформація про різко виражені, згубні негаразди в організмі сприймається як стан граничного благополуччя, насолоди і щастя” (с.16). Що ж залишається від сформульованої тези про “здоров'я як життєздатність в її суб'єктивному сприйнятті”?
Але далі читача чекають ще більші несподіванки. Автори починають шукати “вмістилище” життєздатності. “…Куди скерувати свої пошуки, який орган або тканина повинні стати об'єктом дослідження?” Автори явно пригнічені: як виявилося, “…жоден з органів не є вмістилищем життєздатності” (с.11). На закінчення цього розділу після “складних” умовиводів формулюється висновок про те, що “…життєздатність потрібно шукати не в одному або декількох органах, а в функціях цілого організму” (с.12).
Хочеться спитати: чи чули коли-небудь автори про принцип холізму, що є одним з основних теоретичних положень валеології і без якого неможливо розглядати проблему індивідуального здоров'я? Гадаю, що чули, тому що далі в тексті цей термін використовується. Але що це таке - холізм, автори судячи з тексту, знають обмаль. І, окрім цього, чи відомо їм, що для того, щоби оцінити стан системи, необхідно вийти за її межі? Схоже, що не відомо. Але підемо далі.
А далі слідує розділ 2 “Біологічна інтеграція в формуванні і оцінці здоров'я” (більше за 200 сторінок!), в якому доводиться (навіть із залученням даних про фізіологію морської зірки) одна проста думка: “Саме інтеграція перетворює об'єднання частин організму у взаємодіючу організацію, при якій всі ці частини залежать одна від одної, тобто знаходяться в кореляційних взаємодіях між собою”. (с.81). А ось наступний у слід за цим умовивід вже не здається таким простим: “Інструмент і вияв інтеграції – кореляції (виділено мною – Г. А.), пов'язуючи між собою клітини, тканини, органи і системи органів”.
Якщо мається на увазі фізіологічна залежність, то заперечень проти цього твердження немає. Але вкладати сюди значення прямої математичної кореляції (а саме це роблять автори, судячи з подальших їх дій) неприпустиме спрощенство. Виходячи з теорії синергетики, організм являє собою багаторівневу, ієрархічно організовану складну систему. При цьому різні рівні (контури регуляції) різним чином взаємодіють між собою, забезпечуючи максимальну широту і різноманітність “репертуару поведінки” системи (І. Прігожин). І якщо вже говорити про якісь математичні закономірності, що лежать в основі функціонування організму, то треба мати на увазі передусім гармонію "золотого перетину". (Незважаючи на наявність цілого ряду досліджень в цьому напрямі, говорити про якісь успіхи підходу ще рано). Але авторам це незнане, і вони упевнено йдуть до обґрунтування коефіцієнтів кореляції як показників здоров'я. Однак перед цим вони роблять ще одне епохальне відкриття”: виявляється існує “ядро” і “периферія” здоров'я. До “ядра” відносяться серце, апарат дихання і газообміну, кров, нирки, головний мозок і ендокринна система. “Периферія” здоров'я включає функції: рухову разом з опорно-руховим і вестибулярний апаратами, всі аналізаторні (зір, слух та ін.), а також вищі функції ЦНС, втрата яких не порушує кровообіг і дихання (c. 91). Чи потрібні тут які-небудь коментарі? Чи можливий ефективний “вияв здоров'я”, тобто здатність індивіда виконувати свої біологічні (виживаємість і репродукція), а також соціальні функції, при втраті хоч би однієї з числа “периферійних”? Інтелект, свідомість, творчість, здатність до продовження роду тощо, все це, з точки зору авторів, “периферія” здоров'я. Що ж залишається від людини? Дихання і кровообіг? На жаль, Е. Г. Буліч і І. В. Муравов, розглядаючи теоретичні аспекти проблеми здоров'я людини, абсолютно не посилаються на роботи автора цих рядків, в яких надані основні позиції теорії здоров'я. Знайомство з цими позиціями, бути може, дозволило б уникнути таких грубих помилок.
Я не марно використав термін “епохальне відкриття”, бо до Е. Г. Буліч і І.В. Муравова була епоха холізму, якщо мати на увазі здоров'я людини, а після їх праці розпочалася нова епоха – епоха “центра” і “периферії” здоров'я.
Наближаючись поступово до кульмінації своїх міркувань, автори підводять читача до думки про те, що звичайна оцінка коефіцієнта кореляції (по його величині, знаку і достовірності) недостатня. Треба оцінювати кратность змін різниці “1-r” (табл. 8.3 с.262) Наприклад, якщо коефіцієнт парної кореляції між потужністю фізичного навантаження і ЧСС як реакцією на неї у віці 18-29 років становить 0,9996, а на сьомій декаді життя 0,9834, то це означає, що з постарінням зв'язок “ослабів” в 41,5 рази! (1-0,9996=0,004. 1-0,9834=0,166. 0,166: 0,004 = 41,5). Чи не наближаємося ми до ще однієї епохи – епохи “нової” статистики? Схоже, що так, якщо врахувати кульмінацію теоретичних досліджень – практичну їх реалізацію “Тест моторно-кардиальной кореляції (далі МКК) в оцінці інтеграційного компонента здоров'я” (с.267). Суть його полягає в проведенні проби з 20 присіданнями, що виконується за найбільш короткий час. Для молодих і фізично підготовлених цей час може становити 16-18 с, а для людей старшого віку збільшуватися у багато разів до 3-5 хвилин і більш. Для ослаблених осіб присідання може бути замінене сіданням на стілець. Реєструються три пари показників:
1. початкова ЧСС (за 10 с) - вік що досліджується;
2. ЧСС в перші 10 с відновного періоду - його тривалість в с;
3. час виконання навантаження в с - процент учащения серцевих скорочень.
По цих трьох парах розраховують коефіцієнт їх кореляції. До речі, як стверджують автори “за відомою формулою” (с.269). Виглядає вона так:
;
де х - значення ознаки Х; у - значення ознаки У; N - кількість пар. Ознака Х представлена лівими частками вищєзазначених пар, У - правими их частками, а кількість пар (N) дорівнює трьом.
Зізнаюсь, формула не мені зовсім відома, якщо врахувати, що в ній здійснена спроба об'єднати три парних лінійних коефіцієнта в один усереднений показник. Не будучи достатньо компетентним в даній проблемі, я був вимушений звернутися за консультацією до фахівця. Ось що пише про цю формулу кандидат технічних наук А. Продеус:
- У формулі 2 друкарські помилка: в знаменнику у авторів для чогось ще один корінь квадратний, а також не задіяні відліки
.
А правильна формула повинна мати вигляд:
,
- коефіцієнт взаємної кореляції між
i оцінювати, маючи в своєму розпорядженні всього лише 3 відліки кожної з послідовностей, формально можна, однак практична цінність такої оцінки вельми сумнівна через низьку точність отриманої оцінки;
- найбільш неприпустиме, з математичної точки зору, тут те, що відліки всередині послідовностей i неоднорідні за своїм фізичним значенням, тобто мають різну розмірність. І як наслідок, сума
є безглуздою, так як означає підсумовування: “вік в роках + тривалість в секундах + процент учащення”. Аналогічно безглуздою є і сума 
;
- навіть якби розмірність всередині послідовностей i була однаковою, навіть тоді до послідовностей i треба було б пред'явити такі вимоги: вони повинні бути стаціонарними і эргодичними по відношенню до кореляційної функції але це вже “дрібниці” в порівнянні з невиконанням п.3
Але виявляється, крім безглуздої формули, є ще підводні камені і в самій методиці. Автори попереджають: “упущені 1-2 с між припиненням навантаження і початком дослідження пульсу різко спотворюють результати тестування. …і необхідно врахувати всі скорочення в перші 10 с відновного періоду”.(с. 273).
Кожному, хто хоч трохи працював з фізичними навантаженнями, є очевидним скільки в цій, здавалося б, простій методиці, теоретичних, і практичних складностей. Ми не будемо їх все перелічувати. Але декілька питань виникає одразу:
- наскільки можно довіряти даним про кореляційні зв'язки між тестом МКК і об'єктивними показниками, що характеризують функціональний стан індивіда (формулою неможливо скористатися, я пробував!)?
- Чи можна стверджувати, що чим вищий рівень МКК, тим вищє рівень здоровья? Якщо так, то на якій підставі?
- чи можна за цим показником здійснити яку-небудь градацію рівнів здоров'я?
- чи перевірявся тест на надійність і об'єктивність?
- чи має тест МКК які-небудь переваги в порівнянні з методом, заснованим на оцінці енергопотенціалу біосистеми? І т.д.
Гадаю, що всі відповіді будуть негативними. Крім того, в своїй попередній роботі “Валеологія. Теоретичні основи”, (Київ, 1997) автори чітко показали, що в спортсменів кореляційні зв'язки слабкіші в порівнянні з молодими здоровими особами, які не займаються спортом. А це суперечить основному теоретичному посланню книги.
Що ж до чутливості і специфічності тесту, тобто власне його інформативності, то таких даних в роботі немає. Вважаю, що використання класичного тесту з 20 присіданням за 30 с дає стільки ж інформації, скільки і тест МКК, на обгрунтування якого пішло стільки часу (1967-1993, с. 269) і сил. А також паперу.
Ми не будемо відповідати на питання, винесене в заголовок цієї рецензії. Поінформованому читачеві і так все ясно. Але хотілося б закінчити статтю перефразуванням відомого висловлювання В.І.Леніна про народників (“Жахливо далекі вони від народу”): жахливо далекі автори від валеології і від проблеми індивідуального здоров'я, яку взялися освітлювати. А нова книга - це диверсія проти валеології, бо гарною обкладинкою можна захопити валеологів-початківців. І збити їх з істинного шляху.
Професор Апанасенко
Голова Проблемної комісії МЗ і АМН
України "Санология і валеологія”
